Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Мені в труні повернули дитину — ​кілька шматочків по десять сантиметрів. А решта досі на полі»

Екіпаж Іл-76 МД, яким керував полковник Олександр Бєлий, і 40 «блакитних беретів» так і не долетіли на ротацію.

youtube.com

«Мені в труні повернули дитину — ​кілька шматочків по десять сантиметрів. А решта досі на полі»

Літак Іл 76 — ​це той самий борт 76777, який прилітав до Луцька на навчання в травні 2014-го. А через три тижні о першій годині ночі над окупованим Луганськом його збили сепаратисти. На облавку охопленої вогнем машини перебувало 49 військовослужбовців: 9 членів екіпажу та 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Що відчували бійці, яких у палаючому і падаючому вниз літаку дострілювали із кулемета бойовики!? Страшно навіть уявити. Десант усім складом пішов у небо

«На території Луганського аеропорту перебували військовослужбовці, яким треба була і зброя, і їжа, і заміна на посту. Єдиний можливий спосіб доставити все це — ​лише літаки. Був навіть такий випадок, коли привезли боєприпаси, а десантники кажуть: «Хлопці, в нас патронів вистачило б на пів години. Якби ви не встигли, нас би тут усіх перестріляли». То ж як вони могли не літати туди?» — ​згадує Тетяна, дружина командира екіпажу, підполковника Олександра Бєлого

«19 років за штурвалом — ​це сотні годин польотів у багатьох країнах світу»

13 червня 2014-го в Луганський аеропорт із десятихвилинним інтервалом з Мелітополя вилетіли три транспортні літаки Іл 76. Вони йшли з максимальною обережністю — ​в режимі радіомовчання і без сигнальних вогнів. Перша авіамашина успішно сіла на злітно-посадкову смугу аеро­порту, почалося розвантаження. Друга, виконавши стандартні протизенітні маневри, стала на глісаду, наближаючись до цілі. Екіпаж Іл 76 МД, яким керував полковник Олександр Бєлий, так і не долетів на ротацію…

Літак упав на землю з висоти близько 700 метрів.
Літак упав на землю з висоти близько 700 метрів.

 «Того ранку Саша сказав, що нічого не братиме, бо планує ввечері бути вдома,  — ​розповідає дружина. — ​Єдине, що взяв, — ​шолом. Я звернула на це увагу, а він пожартував: «Може, хоч голову не прострелять! — ​і додав: — ​Усе буде добре, як завжди. Не хвилюйся!»

19 років у небі — ​це сотні годин польотів у багатьох країнах світу. І багато з них — ​з поміткою «у винятково складних умовах», які вимагають майстерності льотчика. Олександр Бєлий доставляв гуманітарну допомогу жертвам землетрусу у Китай, у Республіку Чад в Африці, у засніжену Гренландію, де брав участь в українсько-данській операції «Північний сокіл».

Стріляли в Іл 76 із щасливим 777  не раз: тож «штопали» борти — ​і в небо

Зі своїм екіпажем на війну командир літав чи не щодня: Луганськ, Донецьк, інші аеродроми, куди прибували військовослужбовці і добровольці та озброєння. Виконуючи складні завдання, отримав кваліфікацію «льотчик І класу», став підполковником. Стріляли вороги в цей Іл 76 МД із щасливим 777 не раз. Авіатори «штопали» борти — ​і він знову піднімався в небо…

Біль не минає і через п’ять літ після трагедії.
Біль не минає і через п’ять літ після трагедії.

 — У нас була традиція: щойно літак приземлиться, Саша мені телефонує, — ​продовжує Тетяна. — ​Тієї ночі дзвінка від чоловіка не було. Не витримала й сама набрала його номер, проте на тому кінці відповіли, що абонент — ​поза зоною досяжності. Вирішила, що літак ще в небі… А вранці в інтернеті побачила повідомлення про катастрофу. Згодом командир частини розповів мені, що Саша вийшов на зв’язок і встиг ще сказати: «Мене збили. Прощавай!»

14 червня, близько першої години ночі, ​в Іл-76 із землі були випущені дві ракети ПЗРК «Ігла». Одна з них влучила в ціль — ​літак загорівся на висоті близько 700 метрів. Він почав падати. Добивали його сепаратисти чергою з великокаліберного кулемета. Іл-76 декілька разів перевернувся в повітрі, спалахнув. Уламки впали в районі селища Красне — ​в майже 7 кілометрах від злітно-посадкової смуги.

— У нас була традиція: щойно літак приземлиться, Саша мені телефонує, — ​каже Тетяна. — ​Тієї ночі дзвінка від чоловіка не було. Згодом командир частини розповів мені, що Саша вийшов на зв’язок і встиг ще сказати: «Мене збили. Прощавай!»

Вранці на місце катастрофи вирушила група бійців 80-ї аеромобільної бригади, яка на той час контролювала аеропорт: «Передусім ми шукали самописці. Їх там було два. Один вцілів, інший — ​розламаний. Нічого не залишилося, тільки колеса були, лахміття обшивки… Хвіст — ​у полі. Позбирали останки хлопців, підірвали вцілілий боєкомплект. А потім уже після нас туди приїхали сєпари, фотографувалися там, викладали фото в інтернет, хвалилися своєю роботою».

Загиблих десантників поховали на 42-й день після катастрофи. Протягом цього часу домовлялися з терористами про коридор для евакуації, потім у Дніпрі були експертизи ДНК для ідентифікації бійців.

Суд визнав винним заступника керівника АТО

«Багато військових мріють стати генералами, але я зовсім цього не хочу. Найголовніше для ме

Сепаратисти добивали літак чергою з великокаліберного кулемета.
Сепаратисти добивали літак чергою з великокаліберного кулемета.

 За словами вдови Олександра Бєлого, найважче їй було бачити, як за татом сумує дитина. Коли встановили пам’ятник у військовій частині, Маша відразу впізнала його за фотографією, підбігла, почала цілувати… Сьогодні маленька розумниця займається танцями і каже, що, коли виросте, стане… льотчиком.

Майже за три роки після катастрофи — ​27 березня 2017-го — ​в Павлограді винесли вирок заступнику керівника антитерористичної операції генералові Віктору Назарову. Суд визнав його винним у луганській трагедії і призначив покарання у вигляді 7 років позбавлення волі. Генерал не погодився з цим і подав апеляційну скаргу. Розслідування і досі триває.

До судової зали з портретами загиблих хлопців приходили і рідні. «Яка різниця, з чого збили літак — ​хоч із рогатки. Але його збили. Аеропорт був в оточенні, туди нікого не можна було відправляти… Мені в труні повернули дитину — ​кілька шматочків по десять сантиметрів. А решта досі на полі», — ​сказала одна з матерів. «Я прийшов дізнатися: хто їх туди послав? І не чую відповіді», — ​підтримав її батько загиблого військового. «Назаров не визнав своєї вини. Попри те, що в нього були дані розвідки, що на території аеропорту є установки, з яких можуть збивати літаки. Його засудили за недбальство. А треба — ​за зраду Батьківщини», — ​зазначає дружина загиблого льотчика.

На одному із судових засідань у підсудного генерала запитали, за що його нагородили орденом Богдана Хмельницького, він відповів: «За сумлінне виконання обов’язків». Таку саму нагороду отримав і підполковник Бєлий. Посмертно. А згодом колишній Президент України Петро Порошенко підписав указ про присвоєння імені Олександра Бєлого літаку Іл 76 МД (бортовий номер 76683) 25-ї бригади транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ.

Щороку родичі загиблих збираються біля пам’ятних місць. Особливою для них стала поїздка на Дніпровське летовище: важливо поглянути на те небо, яке хлопці бачили востаннє. Руслан Федоров оглядає смугу, з якої злетів у смертельний рейс Іл 76. Серед тих, хто піднявся на цей борт, був і його молодший брат Антон Самохін. «Він подзвонив мені за два дні до того і повідомив, що буде летіти, куди — ​не сказав. У нас батьків немає, тільки я і він…» — ​розповів чоловік.

«Ілюша» намалював своє коло і на луцькому небосхилі

— Неможливо передати враження, коли 200-тонна машина розміром з половину футбольного поля пролітає у тебе над головою на висоті 2-го поверху, — ​пригадує член Організації волинських авіалюбителів «ОВАЛ» Ілля Сметанін про бойові навчання у Луцьку. — ​Старший борттехнік екіпажу Іл 76 МД Олександр Козолій відкрив бортовий люк і опустив трап. По ньому ми піднялися у вантажний відсік, потім пройшли в кабіну. Весь цей час Саша спокійно й усміхнено відповідав на запитання, розхвалював літак, розказував про закордонні місії і про інтенсивні польоти на Схід, які тривають уже 4 місяці фактично без посадок. Ми не знали тоді, що бачимо «Ілюшу» востаннє. У ніч з 13 на 14 червня я чомусь спав погано, зайшов в інтернет і побачив повідомлення про збитий над Луганськом Іл 76. Знайшов на сайті Міноборони опублікований список загиблих членів екіпажу літака. Серед них помітив Олександра Козолія…

…Малим Віталик бачив сон: він летить на власних крилах. У синю далечінь. Кує зозуля. Раптом вона замовкає, і хлопчик падає вниз, його крила стають безпорадні, а сила тяжіння наближає до чорної землі. Ця картина дуже часто снилася старшому лейтенантові екіпажу Іл 76 Віталію Бахуру зі Львівщини. Коли через місяць із ним нарешті змогли попрощатися найрідніші люди, того дня йшов дощ. Не по-літньому холодний. Небо неначе сердилось на себе за те, що випустило зі своїх обіймів літак, у якому падали на землю справжні чоловіки…

 

 За матеріалами сайтів: peoplesproject.com, militaryaviation.in.ua, zp.depo.ua, uain.press/articles, censor.net.ua.

Власта КРИМСЬКА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel