Ми відповідальні не тільки за своє, а й за життя наступних семи родів.
Найстрашніше покарання – проклясти ворога до сьомого коліна
Нещодавно я почала досліджувати свій родовід. Перечитала багато статей на цю тему. Тож після згадки про «сім поколінь» зрозуміла, що у «Гарбузі із секретом» заховали «сім’ю». Точніше цифру «7» і слово «я». Слово сім’я — це «сім» і «я». Раніше кожен українець обов’язково мав знати своїх пращурів до сьомого коліна
Чому так важливо пам’ятати саме сім поколінь? У багатьох релігіях цифра 7 має сакральний характер. «Сім небес», «сім кругів пекла», «сім смертних гріхів», «сім чаш гніву Господнього», «сім днів навколо священної Кааби», «сім чакр у людини». Будда сидів під деревом з семи плодами. Рим побудували на семи великих пагорбах. Давньогрецькому мінотавру в жертву приносили сім молодих хлопців і дівчат. Німфа Каліпсо тримала у полоні Одіссея сім років. А ще сім чудес світу, сім днів у тижні, сім кольорів веселки. Давні мудреці вважали, що саме сім поколінь предків мають вплив на нашу долю. Тому найстрашнішим покаранням було проклясти ворога до сьомого коліна. Перський пророк Заратустра описав так зване родове древо Фаравахар. Фаравахар — диск із крилами, який символізував ангела–хранителя або окрилене Сонце. Родове дерево зображували у вигляді кола, в центрі якого була людина–нащадок роду, що зараз живе на землі. З цієї точки в різні боки розгалужувалися його гілки — предки. Разом із першим поколінням виходило сім ярусів. Переконані у впливі семи поколінь на людину й астрологи. Якщо вона «плистиме за течією», не проявить свою індивідуальність, певні типово–родинні ситуації і події обов’язково реалізуються в її житті. Ми часто стаємо «жертвами» своїх пращурів і часом проживаємо не своє життя, а своєрідне попурі з доль попередніх семи поколінь. Людину можуть незримо вести як найкращі представники роду, так і ті, чий вплив може бути для них згубним. Тільки духовно сильна яскрава харизматична особистість може перервати це коло, не повторювати долю предків, а створити нове майбутнє для себе і своїх нащадків.
Перше покоління — це ми самі (я) — пов’язане з Сонцем — джерелом енергії та символом життя. Друге — наші батьки, важливе для формування особистості, її сприйнятливості й адаптації в суспільстві. Третє — дві бабусі й два дідусі, від яких ми переймаємо інтелектуальні можливості, здібності й таланти, багато поведінкових особливостей. Виявляється, через покоління передається більш важлива генетична інформація, ніж безпосередньо від батьків. Четверте — чотири прадіди і чотири прабабусі. Їх вважають хранителями гармонії та рівноваги. З ним пов’язані такі поняття, як любов, радість життя, прихильність до матеріальних благ. П’яте — вісім прапрадідів і вісім прапрабабусь. З ними пов’язана сила волі, енергія, пасіонарність, вміння досягати поставленої мети, перемагати. Нащадкам передаються вояцькі якості, рішучість, готовність до дії. Боягузтво, жорстокість, невмотивована агресія можуть бути продовженням гріховності предків 5 покоління. Шосте — шістнадцять пращурів і шістнадцять пращурок. Кожен символічно представлений у вигляді одного з 32 зубів. Те, що вони рано випадають, свідчить про руйнування зв’язку з цим поколінням. Сьоме коліно — прапращури і прапращурки. Саме вони визначають нашу долю. Якщо цих 64 предки розібрати на цифри, то ось що виходить: 6 + 4 = 10, звідси 1 + 0 = 1. Знову перше покоління. Таким чином, замикається коло роду семи колін. Загалом сім поколінь — це 127 осіб (1+2+4+8+16+32+64). Без нас — 126 як кісток у додатковому скелеті дорослої людини (в основному — 80). Ми відповідальні не тільки за своє, а й за життя наступних семи родів. Адже від одного залежить доля наступних 126 нащадків, а його (одного) доля від 126 предків…
Загалом сім поколінь — це 127 осіб (1+2+4+8+16+32+64). Без нас — 126 як кісток у додатковому скелеті дорослої людини (в основному — 80). Ми відповідальні не тільки за своє, а й за життя наступних семи поколінь.
Моє генеалогічне дослідження у самому розпалі. Мені пощастило знайти предків до сьомого коліна, хоч поки що не усіх 126. Я вдячна мамі, яка записувала розповіді мого дідуся Панкратія Калішука. Він пройшов Другу світову війну, ледь не помер з голоду у полоні в Хелмі. Брати діда — Гаврило — виїхав «за Польщі» в Бразилію, Олександр загинув
1941 року в битві за Київ. Коли прийшли «совєти» і почалось так зване розкуркулення, за те, що відмовлялись переселятись і йти в колгосп, побили черепицю на хаті. Згодом на цьому місці зробили тракторну бригаду, а дубовий ліс спалили в молотильних машинах. Івана Кузьмича — чоловіка рідної сестри дідуся Ольги — вислали до Сибіру. Через те, що він був засуджений, їй не платили за роботу в колгоспі. Довгий ч ас рідні не знали нічого про його долю. Лише через кілька років від діда Івана прийшов лист.
Історія про те, як бабуся Оля з маленькою донькою на руках близько двох місяців потягами і паромами їхала до чоловіка в Магадан, пробирає до мурашок. Також я дякую своїй вчительці української мови та літератури Борисюк Валентині Іванівні, яка досліджувала історію нашого села. Вона знайшла в архіві інформацію про мого прапрадіда Мартина Волчка: коли він народився, яким було ім’я і по батькові його батьків. У 1900 він брав позику у Волинському відділенні селянського поземельного банку для купівлі землі в Аліни Флоріанівни Поморської. Там був поіменний список членів сім’ї і кількість власної землі та худоби. Ім’ям мого прапрадіда назвали куток біля Панського лісу, де жили Волчки після Столипінської реформи. А на нащадків казали — «з мартинівського коліна». Так з історії родин твориться історія сіл, маленьких і великих містечок. А з них — історія цілого народу.
Тож якщо кожен зараз почне вивчати свій родовід, якщо відновить кровний зв’язок із предками, ми станемо великою сім’єю, якій за одним стоятиме 126 душ пращурів. Тоді будьте певні: разом ми здолаємо найстрашнішу хворобу та найлютішого ворога. Доля нащадків — у наших руках. Зробімо все, щоб наступні сім поколінь жили не «на Украине», а в сильній незалежній Україні. І коли хтось запитає у них — «Хто ви?», вони з гордістю скажуть: «Ми не «малороси, не хохли. Ми козацького роду. Ми — українці!»
Ольга ВЕКЕРИК, Турійський район.
На продовження теми
«Чому ж син не несе провини батька свого? Тому що син чинить законно і праведно»
Шановний Гарбузику! Свого часу я була палкою шанувальницею творчості Люко Дашвар (справжнє ім’я — Ірина Іванівна Чернова). Ба більше - якоюсь мірою популяризувала твори цієї сучасної української письменниці. Романи «Село не люди» (2007), «Молоко з кров’ю» (2008), «Рай.Центр» (2009), «Мати все» (2010), трилогія «Биті.Є» (2011-2012), «На запах м'яса» (2013) не стояли сумирненько на полицях моєї домашньої бібліотеки,а кочували серед колег, знайомих і усіх тих, кого читання спонукає до пошуків власних відповідей на такі гострі, болючі та неоднозначні питання, які ставить нам саме життя
А потім у мене з’явилася донечка. І усвідомлення, що на цьому світі є та, за кого я відповідаю головою і серцем. Перед Богом і людьми. Кажуть, що у кожного в житті повинна бути ціль. Але навіть найзаповітніших мрій буває багато. Чи зрідка декілька. У мене від дня визначення діагнозу моєї дитини направду ціль тільки одна: поставити дочку на ноги. Спочатку в прямому, а потім і в переносному значенні. Тяжке материнство опустило мене на примітивний рівень ведмедиці, яка захищає своє маля. І де тут було слідкувати за сучасним літературним процесом?!
Роман «ПоКров» (2015) Люко Дашвар надихнув Грицька Гарбуза на запитання про 7 поколінь (колін), а мене — на роздуми про те, чи дійсно за гріхи батьків діти можуть бути покарані до сьомого коліна (як бачимо, пошуки правильної відповіді спонукали мене хоч ненадовго знову стати читайкою). Визначальні поняття: кров, рід, покровительство роду — письменниця заклала у назву. У "ПоКрові» маємо справу з поколіннями української родини Дорошів у часових межах від середини XIX століття до подій доленосної зими 2014 року — Євромайдану. В основі сюжету твору доля семи колін нащадків багатого хорунжого Яреми Дороша, який згрішив, закохавшись у юну Перпетую. Ображена дружина проклинає рід Дорошів і сподівається, що щастя та продовження в майбутньому матиме лише гілка її сина — законного спадкоємця. Однак Перпетуя, котру життя закидає з Чернігівщини аж до Канади, вирішує інакше: зібрану ціною тяжких нестатків скриню із золотом вона заповідає нащадкам обох гілок роду Яреми. Саме у розпал Євромайдану Мар’яна Озерова у пошуках себе та справжнього кохання переживає переломні моменти в особистому житті та власній свідомості. Тендітній дівчині доведеться розгадати життя семи поколінь шляхетного хорунжого Яреми Дороша. А це 126 людей, як кісток у додатковому скелеті дорослої людини (в основному - 80). Згадаймо, що прадавнє звичаєве право українців зобов'язувало кожного знати свій рід аж до сьомого коліна. Перше — я, друге — батько і мати; третє — два дідусі й дві бабусі; четверте — 4 прадіди і чотири прабабусі; п’яте — 8 прапрадідів і 8 прапрабабусь; шосте — 16 пращурів і 16 пращурок; і, нарешті, в сьомому коліні нараховувалися 32 прапращури і стільки ж прапращурок.
На перший погляд, «ПоКров» — це типовий пригодницький роман з пошуком скарбів, містичними збігами та шаленим коханням. Проте проблематика твору значно глибша. Це роман руйнування ілюзій, втечі від дійсності, за великим рахунком — роман-антиутопія. Герої прагнуть щастя. Подекуди обирають хибні шляхи, хапаються за створену ними реальність та переживають руйнування власних ілюзій. Крім того, події відбуваються на тлі революційних подій 2013—2014 років, які так чи інакше мають вплив на вчинки героїв.
У тому, що я тільки зараз прочитала «ПоКров», вбачаю добрий знак: у 2016-му (рік виходу роману) виверти невблаганної долі змусили би мене впасти в зневіру, а це теж гріх. На жаль, мені не до снаги віднайти всі ниточки таємниць минулого (як це зробила Мар’яна) і тим самим допомогти своїй дитині. Авторка ілюструє неймовірний родинний зв'язок та його вплив крізь століття. А мені з цього приводу лишається тільки процитувати поетичні рядки моєї землячки Ніни Горик:
З далини мойого роду
Приніс мене буслик.
На ниточці родоводу
Я – маленький вузлик.
«На ниточці родоводу».
У традиціях багатьох культур планети визнається величезний вплив предків на долю нащадків. Це легко пояснити сучасною генетикою, але релігійні трактати уточнюють, що від предків залежить не тільки колір очей, форма вух і тембр голосу людини, а й те, чи буде вона щасливою в житті і яку енергетику передасть своїм дітям. У зв’язку з цим аспектом дуже часто є згадки про сім колін (поколінь). У давнину мудреці вважали, що саме сім поколінь предків відіграють важливу роль у долі. Багато віків і навіть тисячоліть тому, коли бажали зробити ворогу найбільше зло, проклинали його до сьомого коліна. Це було в усі часи, причому у різних народів. У міфології древніх греків описаний випадок такого прокляття потомків Тантала. Це була кара за дітовбивство.
Пояснення глибинного значення зв'язку семи поколінь роду викладено в «Книзі предків" великого засновника світової релігії зороастризму. Персидський пророк Спітала Заратустра (або Зороастр) описав так зване родове дерево Фаравахар (в іншому прочитання Фравахар). Фравахар зображали у вигляді диска з крилами, який символізував Ангела-охоронця чи окрилене Сонце. Родове дерево також зображалось у вигляді кола, в центрі якого була сама людина, тобто живий на той момент на землі потомок роду. Із цієї точки в різні боки розходилися гілки родового древа — предки. Усього вийшло сім ярусів, включаючи центральну точку (перше покоління). Персидські мудреці вважали, що кожен повинен знати всіх своїх предків аж до сьомого коліна. Це визначає багато моментів життя, характер людини і дає можливість передбачити її майбутнє.
Знати своє родове дерево треба не просто для історії, а для того, щоб краще орієнтуватися і в минулому, і в сьогоденні, і в майбутньому, яке є прямим відображенням минулого.
Знати своє родове дерево треба не просто для історії, а для того, щоб краще орієнтуватися і в минулому, і в сьогоденні, і в майбутньому, яке є прямим відображенням минулого.
Існує уявлення про те, що за гріхи батьків діти можуть бути покарані до сьомого коліна. Діти, що народжуються від грішних батьків, несуть наслідки гріха. Їх природа вже пошкоджена, у ній є тління, вона схильна до хвороб і смерті. Але провину за батьківські і тим більше гріхи прабатьківські діти не несуть. Про це пише Єзекиїль — один із великих пророків Ізраїлю. Його слова гідні просторового цитування: «І було до мене Слово Господнє: навіщо ви вживаєте на землі Ізраїлевій це прислів’я. «Батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома»? Живу Я! — говорить Господь Бог, — не будуть надалі говорити прислів'я це в Ізраїлі... Ви говорите: «Чому ж син не несе провини батька свого? Тому що син чинить законно і праведно, усіх уставів Моїх дотримується і виконує їх; він буде живий. Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається» (Їх.18:1-3, 19-20).
І насамкінець хочу зробити висновок. Знати про своїх предків буде корисно для кожній людині, яка хоче правильно вибрати свою життєву дорогу. Заслуги предків можуть стати прекрасним прикладом для розвитку особистості, у той час як знання невирішених проблем і гріхів не найкращих представників родового древа допоможуть не допустити повторення їхніх помилок і погіршення негативної карми всього роду. Слів «7 поколінь» має глибокий оптимістичний смисл як морально-етичний орієнтир для нащадків.
Тетяна ПОТАПОВА, м. Ковель.
