Мами – «на нервах», бо державні дяді безпекою дітей не переймаються - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.62 € 27.24
Мами – «на нервах», бо державні дяді безпекою дітей не переймаються

Категорично забороніть своїм малим брати подарунки від чужих людей!

Фото 24doctor.info.

Мами – «на нервах», бо державні дяді безпекою дітей не переймаються

Чим переймалася і з чого дивувалась останнім часом заступник головного редактора «Газети Волинь» Галина СВІТЛІКОВСЬКА

… нашестям охочих «служити народу»

— Виходить, усі ми стаємо щораз багатшим і гоноровішим панством. Дарма, що в гаманцях порожньо, нема грошей на ліки і на хліб. Зате маємо багато слуг, — глузують самі над собою у розбитому луцькому тролейбусі пасажири–пенсіонери, обговорюючи кандидатури претендентів на крісла у Верховній Раді.

Усіх тих, хто рвонув у парламент, аж 5845 осіб. Пропрезидентська партія «Слуга народу» зараз має найбільшу популярність. Як свідчать рейтинги, понад 40 відсотків українців, що визначилися з вибором, планують віддати свій голос за цю політичну силу, що забезпечить їй близько 100 місць у парламенті наступного скликання лише за списком. А ще ж скільки є кандидатів–мажоритарників, які обіцяють нам слугувати!

Окрім того, як виявилося, сьогодні в Україні зареєстровано кілька десятків організацій із різними варіаціями слів «слуга народу» в назві. Це і товариства, і підприємства, і громадські організації, і навіть благодійні фонди. Частина з них уже делегувала своїх кандидатів на мажоритарні округи, прикриваючись ефективним брендом. Такий хід, розрахований на нерозбірливих виборців, для когось, можливо, і стане виграшним.

А ще, як повідомила голова Центральної виборчої комісії Тетяна Сліпачук, аж вісім кандидатів із прізвищем Зеленський, але з іншими іменами та по батькові, балотуються на різних округах. План простий: хтось із симпатиків нинішнього Президента таки купиться. Літо, спека, відпустки. Забивати голову особливостями різних передвиборчих технологій електорат не буде, всі вже змирилися з тим, що знову доведеться купувати кота у мішку.

Експерти розводять руками: практично нереально поставити фільтраційне сито, через яке можна було б проконтролювати всіх кандидатів у депутати. Тому у списки партій потрапляють одіозні персонажі та люди, які фігурували в кримінальних справах. Серед тих, за кого нам пропонують голосувати, є технічні кандидати, двійники, диваки, аферисти…

— Цікаво виглядає, коли особа багато років непрацевлаштована, але має можливість сплатити 40 тисяч гривень застави, — дивувалася на брифінгу сама очільниця ЦВК. Але кого це хвилює? Поспіхом, не задумуючись над наслідками, вкотре ризикуємо віддати свої голоси не за достойних державників. А потім знову будемо потерпати, нарікати і глузувати над собою?

… епідемією насилля над дітьми

Маленький острівець типового міського двору, затиснутий з усіх боків багатоповерхівками, із обдертою «гіркою» та затоптаною пісочницею — місце вигулювання дітей і собак, зона відпочинку і спілкування пенсіонерів. Латочки затоптаного споришу, старий, наполовину всохлий абрикос, який, слава Богу, дає хоч якийсь затінок у спеку, кілька лавок — ото й уся «інфраструктура». Із самісінького ранку і до вечора тут людно, гамірно. Найменшенькі — з мамами, старшенькі бавляться у дворі самі. Дорослі наглядають із вікон: «Саша, вдягни панамку!», «Таня, віддай Юлі м’ячик!»…

Так було донедавна. А тепер у родинах з дітьми запровадився надзвичайний стан. Стільки страшної інформації впало на наші голови, що хочеш не хочеш, а запанікуєш. То на Одещині парубок замордував 11–річну дівчинку, то на Київщині поліцейські підстрелили хлопчика, а то і у нас на Волині педофіл знущався над донькою співмешканки… Щодня засоби масової інформації оприлюднюють нові моторошні випадки насилля над дітьми. За офіційною статистикою, з початку року в Україні вбито понад 50 маленьких громадян. А скільки тих, над ким нелюди поглумилися, скільки зазнали важких фізичних і психологічних травм?

 В українському  законодавстві досі чітко не прописано, що таке педофілія та якою має бути відповідальність за цей злочин.

— Ану відійди від малої! Зараз поліцію викличу! — ледь не з кулаками кидається молода жінка на дідуся, який на автобусній зупинці від нудьги заговорив до жвавої, пустотливої дівчинки і збирався пригостити її цукеркою.

— Та я ж нічого… Та нехай Бог милує, — зніяковів чоловік. — У мене самого семеро внуків…

Люди, які стали свідками цієї сцени, реагували по–різному. Молодші, котрі бували за кордоном, казали, що там не прийнято контактувати з чужими дітьми і навіть близько підходити до них. Літні зітхали: «Світ тепер якийсь став інший, не людяний».

Так, потрібно дбати про безпеку малечі, необхідно навчати її, як поводитися із незнайомими людьми. І без нагляду дітей залишати не варто. Але цього замало, щоб запобігти біді. Потрібні жорсткі закони, які передбачатимуть серйозне покарання для тих, хто чинить наругу.

У парламенті чекає розгляду законопроект № 6607, який передбачає створення Єдиного реєстру осіб, які вчинили сексуальні злочини стосовно дітей, а також хімічну кастрацію для педофілів. Подібні реєстри є в усіх країнах Європи. В українському ж законодавстві досі чітко не прописано, що таке педофілія та якою має бути відповідальність за цей злочин.

От і мусять бути «на нервах» наші мами й бабусі, бо державні дяді безпекою маленьких українців не переймаються.

… сумним прощанням із «Барвінком»

У 1969 році тато вперше «виписав» мені цей дитячий журнал. Платили тоді у колгоспі мало, але ж я так просила, та ще й грамоту зі школи принесла за гарне навчання. Коштувала річна передплата «Барвінка» майже два карбованці, але, на відміну від газети «Зірка», там було що читати. Для мене, третьокласниці, це стало справжньою подією. Виглядала листоношу, тітку Любу, а кожен номер яскравого і за формою, і за змістом видання, в якому друкували твори найкращих дитячих письменників, знала майже на зубок, переказувала подружкам історії про те, «як Барвінок і Ромашка у вирій літали…»

Потім я передплачувала улюблений змалку журнал уже своїм дітям, читали вголос на ніч замість колискової. Деякі примірники й досі зберігаються у старій книжковій шафі.

А ось моїй п’ятирічній онучці «барвінкове чтиво» вже недоступне. Нещодавно стало відомо, що один із найстаріших та найпопулярніших українських дитячих журналів припиняє свою роботу. Редакція пояснює, що однією з причин цього стала втрата інтересу малюків до друкованих видань: «Діти масово занурюються у віртуальний світ, це не найкращий час для журналу з його апелюванням до смислів, реальності…»

Справді, сучасні хлопчики й дівчатка змалку потрапляють у полон гаджетів, вони все менше читають. Але ж як нам вдасться визволити їх із віртуального середовища, якщо ми не будемо мати що запропонувати натомість? Коли журнал, який існував понад 80 років і загальний наклад якого за цей час сягнув 310 мільйонів примірників, виявився нікому не потрібним, то що буде далі? На чому виховуватимуться маленькі українці, якщо добрі, людяні казки, історії й вірші стають їм недоступними?

На жаль, смерть «Барвінка» пов’язана не тільки із втратою інтересу читачів. У сьогоднішніх умовах така доля спіткала чимало періодичних видань, кинутих на виживання і збанкрутілих через постійне подорожчання паперу, друкарських послуг, поштових тарифів і проблеми із доставкою друкованої продукції. Усе це повною мірою відчуває на собі й наш редакційний колектив.

Нікому в державі нема діла, що український інформаційний простір втрачає рідний нам дух, що теперішні діти ростуть в ідеологічній окупації. Але ж за це неодмінно доведеться розплачуватися! Найвищі чиновники й можновладці спілкуються з народом через соціальні мережі. Схоже, в дитинстві їм не читали «Барвінка»…


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.