А я так не любив той Львів, що бракувало ми слів!
Якось так сталося, що стосунки із містом Лева у мене не склалися. Бував тут багато разів і в різному віці, проте по–справжньому полюбити його так і не зміг. Тоді як, скажімо, у так само галицький Івано–Франківськ колись закохався буквально з першого погляду
Мені у Львові завжди бракувало зелені та повітря. Тамтешня архітектура видавалася якоюсь безпросвітно запиленою і одноепохово–одноманітною. Самі ж львів’яни — страшенно самозакохано–зверхніми у ставленні до всіх інших. А що вже їхня мова — за одне лиш слово «кобіта» мені відверто кортіло гепнути чимось по голові того, хто його вимовив. Ну хоча б згорнутою в трубочку газетою «Волинь»! Бо завжди вважав: засмічувати українську полонізмами — нічим не краще, ніж засмічувати її росіянізмами.
А до того ж я ще через той Львів завжди комплексував. Бо ж він, бачте, туристам подобається, здебільшого, аж до самісінької нестями. А мені — аж ніяк…
Першим ударом по моєму «львовоненависництву» стали результати цьогорічних президентських виборів. На карті підсумків голосування у вирішальному другому турі буйно «зазеленіла» вся Україна, окрім Львівщини. А найрозгромніше свого опонента Порошенко переміг саме у Львові.
Не розчарував Львів і цієї неділі! У чотирьох львівських виборчих округах практично на всіх дільницях перемогли або «Голос» Вакарчука, або «Європейська солідарність» Порошенка. Їхні представники тріумфували і в мажоритарних округах! За межами обласного центру ситуація вже дещо інша: по «мажоритарці» «слуги народу», схоже, кілька мандатів таки відхоплять. Політсила Зеленського вирвалася там уперед і в багатомандатному виборчому окрузі. Проте з урахуванням Львова на Львівщині перемогу за списками партій все одно здобуває «Голос», а «СН» лише трішечки випереджає «ЄС»!
Плюс саме на Львівщині незрівнянно скромніші результати — порівняно із загальноукраїнськими — мають відверті неадеквати, як–от «Опозиційна платформа — За життя» та «Партія Шарія».
Якби так проголосувала вся Україна, соратники Зеленського помістилися б в одному із закутків сесійної зали Верховної Ради. А бойків–рабіновичів–медведчуків там би й близько не було. Проте такі мої роздуми, на жаль, вже із серії «Дурень думкою багатіє». Адже реальність страхітливо інша…
Проте на Львів я вже дивитимуся зовсім іншими очима. Повітря мені там відтепер точно не бракуватиме. А дефіцит «зелені» лише тішитиме.
