Точно такий же МіГ‑23 є у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки.
МіГ–23 завалився у Луцьку на подвір’я Завальних
45 років тому — 24 липня 1974–го — на обійстя у середмісті обласного центру Волині впав 20–тонний радянський винищувач
Погода того липневого ранку була чудовою. Особливо для авіації, яка зі сходом сонця «розгулялася» в небі над Луцьком. Восьмикласниця школи № 1 Наталочка Завальна поралася разом із мамою, котра збиралася в педінститут на роботу. Наталчина бабуся Оля теж із першими літаками пішла копирсатися на городі. Їхній будинок знаходився майже у центрі міста на вулиці Жданова, 14 (нині район вулиці Яровиця). До кінотеатру «Промінь» — якихось 200 метрів, та й до Театрального майдану рукою подати.
Нічого не віщувало біди. Несподівано в хату з диким вереском забіг кіт і перелякано шугонув під ліжко. Одночасно у вікні майнула величезна тінь і на подвір’ї щось так гепнуло, аж хата затряслася, пригадувала Наталка. Коли вона, перелякана, вибігла надвір, то перед самісіньким порогом побачила «гостя» з неба. До хати вже поспішали люди, було чути сигнал пожежного автомобіля, від чого ставало моторошно.
Як пізніше виявилося, літак МіГ–23, виконуючи навчально–тренувальний політ, потрапив у штопор. Буває така неприємна ситуація з повітряною машиною. Літак знижується крутою спіраллю з одночасним обертанням відносно всіх трьох осей. Це означає, що руху вперед немає — він переходить у режим самообертання і падає.
Колишній пілот, полковник запасу Микола Каніщев розповів мені, що є багато різновидів того штопору, який залежить від кута нахилу поздовжної осі літака до горизонту. У плоскому штопорі той кут нахилу менший за 30 градусів, що заважає переходу в горизонтальний політ. Саме в таку ситуацію і потрапив пілот винищувача над Луцьком.
Несподівано в хату з диким вереском забіг кіт і перелякано шугонув під ліжко. Одночасно у вікні майнула величезна тінь і на подвір’ї щось так гепнуло, аж хата затряслася, пригадувала Наталка.
Один зі свідків катастрофи, лучанин Володимир Сахненко, пригадує, що того ранку з першими променями сонця вийшов босоніж на свій город, аби вщипнути якусь жменьку кропу до маминого борщику. Їхнє обійстя розташувалося біля елеватора. Ближче до нього будували цех високогранульованих комбікормів, де вже поралися люди. Невідомо звідки на них почав падати літак. До цього часу свідок не може второпати, як літак не зачепив цех.
Помітили падіння і співробітники управління МВС, які прибули на нараду. Як розповідав родині Завальних колишній начальник обласної міліції генерал–майор Голік, літак мав упасти на березі Стиру, але метрів за двісті до землі він, обертаючись, мов листок, став кидатися у різні сторони. Вочевидь, потоки вітру понесли МіГ–23 до садиби.
Я зустрічався з багатьма очевидцями тієї події. Лучанин Павленко показав саме місце падіння. В’ячеслав Нагорний (на той час навчався у медучилищі), дізнавшись про падіння, кинувся мерщій додому і побачив, що біля сусідської хати стирчить хвіст літака. Крісло пілота впало біля оселі Олександра Лінкевича, поруч із колишньою військовою комендатурою. Нині її немає, а на тому місці на сучасному проспекті Грушевського, 1 побудували довжелезну дев’ятиповерхівку. Поруч із будинком встановлений пам’ятний знак пілоту Костянтину Арцеулову, який уперше підкорив штопор. На жаль, його ім’я забувають, хоча він народився в Україні, служив у Луцьку, пізніше був в’язнем сталінських концтаборів та доволі непоганим художником.
Той злощасний літак, падаючи, крилом потрощив величезний горіх і нагнав страху на всіх, хто опинився поруч. На щастя, машина не вибухнула, але загорілася. Пожежу швидко загасили. Треба віддати належне вогнеборцям, які виконували свій обов’язок, не знаючи, що МіГ–23 горить із повним боєкомплектом. Шкодую, що не відшукав тих героїчних хлопців. Наступного дня, коли викачали все пальне, спеціалісти з озброєння стали акуратно діставати боєкомплект.
Завальним добряче дісталося. Паливозаправники «переорали» весь город. Багато ґасу потрапило в ґрунт. Пожежної піни теж не бракувало по всьому обійстю. Коли літак забрали, комісія оцінила збитки у 58 карбованців 12 копійок. Сім’я просила полагодити пліт, потрощений ущент, та де там. Розвели руками, а глава сімейства, фронтовик Сергій Завальний лише похитав головою.
Нещодавно я знову зустрівся з колишньою восьмикласницею Наталочкою. Нині Наталія Сергіївна працює в СНУ імені Лесі Українки. Виявилося, що вона пережила ще одну авіакатастрофу. Вже за часів Незалежності вона із сином Ярославом пішла на могилу дідуся та бабусі на Вишкові. На їхніх очах упав та розбився Су–24.
І наостанок. Коли прокладали нинішню вулицю Яровицю, будинок Завальних знесли. Будівельники свою справу почали зі старої черешні. Зрізали і кинули під поріг, якраз на те місце, де впав літак. Мовляв, беріть, нам вашого не треба. А тієї весни черешня цвіла, як ніколи...
Валентин ЛЮПА,
краєзнавець
