«Отямившись після удару блискавки, я побачив мертвого коня і батька, який не подавав ознак життя…» (Фото, відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.14 € 26.70
«Отямившись після удару блискавки, я побачив мертвого коня і батька, який не подавав ознак життя…» (Фото, відео)

Фото mrpl.city.

«Отямившись після удару блискавки, я побачив мертвого коня і батька, який не подавав ознак життя…» (Фото, відео)

14–річному Роману Лук’янчуку й сьогодні нелегко розповідати про випадок у грозу, в яку потрапили цього літа

У номері за 25 липня наша газета повідомляла про пригоду, яка сталася у селі Рудка Любешівського району: у підводу влучила блискавка, внаслідок чого загинув кінь, а місцевий житель був травмований. Син Роман, котрий допомагав того дня батькові й сидів на возі, не постраждав. Нещодавно ми зустрілися з родиною Лук’янчуків, яка пережила непрості наслідки стихії

«Метрів сто недоїхали до хати, як бахнуло»

— Це був суботній день, 20 липня, — ​розповідає Рома. — ​Ми з татом їздили по тюки соломи на поле. Як верталися, то хмара уже насунулася. Почався дощ, навіть град полетів. Сильно гриміло. Недоїхали метрів сто до нашої хати, як бахнуло. Перша блискавка вдарила в калюжу, і струм пішов по коневі. Друга влучила в тата, хвилею третьої мене скинуло на землю (я сидів позаду на тюках).

Чув підліток, яка то страшна сила — ​блискавка, якої біди може завдати. Але не думав, що саме в них вона влучить.

— Як падав з воза, то відчув, що несильний струм пройшов по голові, — ​каже він. — ​Звісно, злякався. Отямившись, побачив, що кінь лежав мертвий у калюжі, батько звисав з тюків — ​теж, як здавалося, без ознак життя. Побіг додому — ​на поміч кликати.

Роман показує те місце, де їх із батьком настигла стихія.
Роман показує те місце, де їх із батьком настигла стихія.

Ми з Романом розмовляли на тому місці, де все сталося. Уже напівосінній пейзаж. Вдалині — ​поле, що жовтіє стернею після зернових. А там, де Лук’янчуків настигла блискавиця, — ​травичка зелена росте. Ніщо не нагадує про стихію, яка розігралася тут 20 липня. І тільки зі слів хлопчика можемо уявити, як усе було. Як він кинувся додому по допомогу, який стрес пережив.

Тішиться родина Лук’янчуків, що глава сімейства з ними.
Тішиться родина Лук’янчуків, що глава сімейства з ними.

«Над чоловіком пройшов ангел, який дуже охороняє його»

Дружина потерпілого Валентина ніби серцем відчула, що сталася біда, і бігла уже назустріч синові.

— Коли почалася громовиця, дощ, а потім і град пішов, — ​пригадує жінка, — ​я вискочила з хати на вулицю. Кажу меншим дочкам: «Ото вже наші хлопці від граду зароблять». Біжу до лугу, що за нашим обійстям. Роман ще здалеку кричить: «Мамо, коня нема… І тата — ​теж…» Нема слів, щоб передати, який шок був у мене, коли побачила таку картину: кінь лежить в калюжі, чоловік нерухомо звисає з тюків. Але я не розгубилася, стягнула його з воза, стала тормосити, штучне дихання робити. Бачу, живий. І мати Івана, яка живе поруч із нами, підоспіла. Удвох з нею ми не давали серцю чоловіка зупинитися, поки чекали «швидку». А вона скоро приїхала. І уже медики рятували Івана. І їм, і лікарям відділення інтенсивної терапії Любешівської районної лікарні, а потім терапії, куди був переведений, дуже ­. Спасибі батькам, рідні, усім, хто нас підтримав.

Але я не розгубилася, стягнула його з воза, стала тормосити, штучне дихання робити. Бачу, живий. І мати Івана, яка живе поруч із нами, підоспіла. Удвох з нею ми не давали серцю чоловіка зупинитися, поки чекали «швидку». А вона скоро приїхала. І уже медики рятували Івана.

І Богові в першу чергу вдячна жінка, бо це «Його промислами всі в потрібну хвилину були разом і порятували чоловіка». А ще пані Валентина розповіла, що вони з Іваном у шлюбі 25 років — ​30 липня було срібне весілля. З цією людиною, одне слово, вже пройдено довгий шлях. І ще, мовляв, жити і жити, бо дітей треба піднімати на ноги. Це найстарша дочка Люда — ​заміжня і синові Дімі уже 21 — ​дає собі раду. А є ж три школярики: Ромі — ​14, Юлі — ​11, Тані — ​9 років. На дідуся й бабусю полишають і двох малих онуків, бо дочка з зятем — ​на заробітках у Польщі («будуються, то гроші потрібні»).

— А тепер, — ​каже пані Валентина, — ​батькові на лікування треба заробляти. Ми їздили з дівчатами ціле літо на чорниці до лісу, то мали якусь копійку, але без помочі рідних не обійтися. У чоловіка і так є тяжка недуга. Ще й ця біда позначилася на здоров’ї. Одна надія у нас на Бога. Після Любешівської районної лікарні чоловік обстежувався в обласній. Зараз вдома з медикаментами не розлучається. До речі, в Луцьку почули від лікаря, що він здивований: зазвичай блискавкою або вбиває, або якийсь пучок нервів уражує. А в Івана спочатку ніяких явних змін не було. Лише з часом з’явилися на обличчі ознаки паралічу. І, звичайно, болить усе — ​це ж який струм пронизав тіло?! Над чоловіком пройшов ангел, який дуже оберігає його…

Сам потерпілий — ​небагатослівний.

Іван Лук’янчук: «Пам’ятаю один блиск — і все...»
Іван Лук’янчук: «Пам’ятаю один блиск — і все...»

— А що розказувати? — ​знизує плечима. — ​Пам’ятаю один блиск — ​і все… Потім на пару секунд прийшов до тями…

— Слава Богу, живий, — ​додає присутня при розмові його мати Ольга Степанівна.

— Живий, — ​продовжує чоловік, — ​ні спати, ні сидіти не можна — ​все болить…

Чи були у селі Рудка подібні випадки? Коли про це зайшла мова, то Лук’янчуки пригадали, як місцеву жительку після ураження блискавкою в землю закопували, і вона живою залишилася. І корів декілька вбило на пасовиську — ​у матері Івана Лук’янчука, зокрема, і ще в когось з односельчан. А ось тепер у них коня нема. Шкода звичайно, але то справа наживна.

— Дякувати Богові, — ​каже Валентина Лук’янчук, — ​що чоловік і син залишилися живі. Головне, Івана підняти на ноги, бо нам ще дітей годувати.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.