Про сучасні телефони та батьків із XIX століття - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.76 € 27.31
Про сучасні телефони та батьків із XIX століття

Волинь-нова

Про сучасні телефони та батьків із XIX століття

Інформаційні технології настільки стрімко стали невід’ємною частиною нашого життя, що люди середнього віку за ними не встигають

У моєму шкільному дитинстві, у 1970-ті роки, стаціонарні домашні телефони були лише у кількох однокласниць. Їхні номери хлопці знали напам’ять. Адже тільки траплялася нагода якимось чином зателефонувати, то ми, змінивши голос, дружно дражнилися, кукурікали у трубку й гавкали. Коли підросли, то могли навіть від чийогось імені освідчитися у коханні й повідомити: «Людка, тебе Гріша любить!»

Тому в тодішніх пацанів мрія про квартирний телефон залишалася такою ж нездійсненною, як і бажання стати власником справжніх «штатівських» джинсів. Вони ніби десь існували, але лише теоретично.

Якщо на протилежному кінці проводу клали трубку, зв’язок відразу обривався й гроші не поверталися. Тому найчастіше, щоб викликати дівчину гуляти, подавали умовний сигнал — ​тричі свистали. Це був надійний та перевірений спосіб комунікації… 

У країні тотального дефіциту були пільговики, які мали право на позачергове отримання номера. Ми також хотіли цим скористатися й прописали до себе діда Степана — ​ветерана й інваліда Другої світової війни. Але й це не допомогло. Як пояснили тоді чиновники, у місті були більш заслужені фронтовики. Натомість у нашому районному центрі в людних місцях — ​на вокзалі, на автостанції та біля кінотеатру – стояли телефони-автомати. Вартість одного дзвінка — ​2 копійки. Саме ці монети користувалися найбільшим попитом, і їх катастрофічно не вистачало. Набираєш номер і розмовляєш. Якщо на протилежному кінці проводу клали трубку, зв’язок відразу обривався й гроші не поверталися. Тому найчастіше, щоб викликати дівчину гуляти, подавали умовний сигнал — ​тричі свистали. Це був надійний та перевірений спосіб комунікації…

А стаціонарний телефон ми таки провели, аж у 1998-му, коли народився син. Нам повідомили, що нарешті – ​наша пільгова черга, хоча дідусь давно відійшов у інший світ.

Минуло лише 20 літ, і ми нещодавно відмовилися від цього засобу зв’язку, адже користуємося мобільним. Минулого тижня, перед поїздкою на Світязь, збиралися на ринок й ретельно складали список продуктів, які потрібно купити. Дорогою зайшли до дружини у школу полити вазони й тоді з’ясували, що забули той папірець. Добре, що вдома залишився син-студент. Я зателефонував та попросив його наздогнати нас велосипедом і привезти список. Дружина розкритикувала мене й сказала, що можна продиктувати, а вона все запише. Син лише розсміявся:

— ​Хоч у вас і сучасні телефони з інтернетом, але мислення, як у людей XIX століття. Зараз сфотографую ту записку й надішлю на Viber…

Ця історія зі списком — ​мій власний приклад того, що у XXI столітті таки потрібно встигати за новітніми технологіями. Адже серед моїх ровесників чимало людей, які так і не стали активними користувачами інтернету й не подолали страх перед сучасними гаджетами. Єдине, що вони вміють, — ​це написати СМС. Цілком зрозуміло: нас ніхто не буде чекати й життя змусить освоювати цифрову техніку. Ініціатива молодого Президента про «країну в смартфоні» спонукає покоління 50+ встати з дивана, відірватися від своїх улюблених телесеріалів і зайнятися самоосвітою. Інакше ми так і залишимося у XIX cтолітті.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.