Сподіваємось, що в історію Володимир Зеленський увійде не тільки рекордною прес-конференцією, а й тим, що зробить Україну сильнішою.
«Ви розсердили гаранта» або Чому Президент мусить гарантувати право кожному… обматюкати його!
Нотатки із прес-марафону глави держави Володимира Зеленського
300 представників ЗМІ мимоволі стали рекордсменами
Прізвище, посада, номер телефону і копія журналістського посвідчення — ось і все, що попросили в Офісі Президента для того, щоб акредитувати мене на прес–марафон до Володимира Зеленського. Заявку подав радше з цікавості — дадуть «добро» чи ні. Згоду отримав упродовж буквально кількох годин, тобто «бюрократія» зайняла мінімум часу і зусиль.
А от сам марафон розтягнувся до рекордних 14 годин. Раніше у команді Зеленського заявляли, що журналісти їм не потрібні, чиновники спілкуватимуться з народом напряму. Видно, вирішили забрати свої слова назад і то таким чином, щоб одним махом зняти усі претензії преси у тому, що Президент її уникає.
Формат зустрічі справді був незвичний. Десь 300 журналістів поділили на групи по кілька чоловік, кожна з яких мала пів години для розмови з Президентом за спільним столом, коли фактично кожен мав змогу висловитись «очі в очі». Ніхто, звісно, у виділений час не вклався. Я був записаний на 17–ту год 05 хв, а потрапив на «чаювання» аж об одинадцятій вечора! За цей час Володимир Зеленський, «як поні по колу», уже кілька разів устиг пройтися по найбільш резонансних питаннях і, ясна справа, виглядав втомленим.
Тому логічним є питання, наскільки це було виправдано? Як разове шоу, щоб підтримати імідж доступного та нестандартного «хлопця з народу», гадаю, що цілком. Чого вартий лиш вихід на імпровізовану сцену представника Книги рекордів України, який оголосив, що побито світовий рекорд із тривалості спілкування глави держави з пресою у прямому ефірі. Як то кажуть, як шоу — то шоу! Чиє саме досягнення побито, не повідомили, але всі і так знають, що носа Зеленський втер Путіну і Лукашенку, які теж полюбляють такі тривалі балачки з народом і пресою. Ну хоч тут «взув»…
А от чи захочеться їхати на такий марафон ще раз, щоб цілий день чекати виснаженого главу держави заради одного чи двох запитань, — не знаю. Як і сумніваюсь, що Президент за 14 годин розмови сказав більше і предметніше, ніж міг за три години класичної прес–конференції, зекономивши час та сили…
До речі, сама зустріч відбувалась на «ринку їжі» Kyiv Food Market. Це колишній цех заводу, у якому розмістилось зо два десятки кафе та ресторанів. Журналістам запропонували безкоштовні каву, чай та воду, а також обід — картоплю–фрі, котлети по–київськи, вареники. Коли Президента запитали, за чий кошт, — він не знав. Виявилось, що за державний… Кава ж у місцевому кафе вартувала від 40 гривень.
Про справи «Укрпошти» і бурштиновий «контрабас» Підрахували, що президенту журналісти поставили
342 запитання. Два з них були мої, але перед тим, як їх озвучити, я підтримав колегу із «Газети по–українськи» і попросив Володимира Зеленського про сприяння держави друкованій пресі та її основному партнеру у розповсюдженні — «Укрпошті». Таку фінансову допомогу практикують у багатьох державах Європи. Вона б дала змогу не скорочувати сільські відділення зв’язку, від чого у виграші були б усі: і поштовики, і споживачі, і газетярі. На жаль, Президент спочатку запитав: «Чи не можна в інший спосіб доставляти пресу?», а потім сказав, що у справах «Укрпошти» не орієнтується. Але щось все ж занотував у свій блокнот… При Порошенку, до речі, після гострих дискусій, влада таки підставила плече поштовикам, заклавши у Держбюджеті кошти для компенсації доставки пенсій.
На моє запитання щодо актуального для Волині непростого бурштинового питання, Володимир Зеленський сказав, що бачить його вирішення лише через прийняття закону, який дасть змогу продавати ліцензії — окремим особам або фірмам.
— А якщо забороняти — буде «контрабас», — додав глава держави. — Якщо комусь не можна на відкритому конкурсі боротися за ліцензію, значить, це робиться для когось, щоб можна було продовжувати красти бурштин. Мені так здається. Я не професіонал у цьому питанні, — чесно в кінці зізнався Президент.
А от після другого свого запитання я отримав таку есемеску від колеги: «Здається, ви розсердили гаранта». Можу сказати те саме і про Президента. Бо було кілька моментів у його відповідях, які «різонули», хотілось заперечити та подискутувати. І ось вони.
Не допустити путінізації України!
В ході прес–марафону Зеленський заявив, що хоче бути «сильним Президентом». І додав: «Не треба мене послабляти різними акціями». Але ж, пане Президенте, як мирна демонстрація може послабити главу держави?! Це здатна зробити хіба її заборона чи розгін! Оце своє здивування я і виклав пану Зеленському. Бо, чесно кажучи, його слова нагадали януковичівське про «казлов, каториє нам мєшают жить». Тільки тут знайшлись інші «казли» — маніфестанти, які мають відмінне від глави держави бачення…
Не менше здивувала й заява Володимира Зеленського, що його образили деякі гасла на 10–тисячному мітингу «Зупинимо капітуляцію», зокрема те, що його називали, як Путіна, — Ху@ло. Сказав, що хоче вибачень. Ну невже Володимир Олександрович думав, що всі 5 літ його будуть гладити по голові і плескати, як на сцені? Якщо зібрався посісти крісло гаранта, то мав би усвідомити: він мусить гарантувати право не тільки своїм прихильникам хвалити його, а й опонентам обматюкати! Бо він — гарант прав 100% українців, а не тільки тих, хто за нього голосував.
«Є шанс, що і російська сторона втомилася від цього процесу». Дуже розстроїла така наївність Президента. Росія ніколи протягом останніх кількасот років не втомлювалась і не втомлюється від процесу загарбання. У цьому — її імперська суть. Інакше б вона не простяглась на 1/6 суходолу. Якщо Зеленський не збагне цю фундаментальну річ, то шансів у протистоянні з Кремлем у нас мало.
Пане Президенте, як мирна демонстрація може послабити главу держави?! Це здатна зробити хіба її заборона чи розгін!
Дуже багато уваги приділив особі Петра Порошенка. Відчувається, що вважає його ледь не ворогом. Звинуватив п’ятого Президента, що той хоче стати лідером «іншого майдану». Якщо додати до цього фразу Зеленського про акції, які його «послабляють», то можемо зробити висновок, що Петро Порошенко буде об’єктом для переслідування з боку нової влади.
Відомий журналіст Соня Кошкіна, посилаючись на свої джерела, розповіла про закриту зустріч Президента із «силовиками», на якій нібито було названо кілька імен відомих людей, котрих треба відправити за грати, щоб показати електорату, що «посадки будуть». І серед цих імен — Порошенко. А також Сергій Пашинський, арешт якого зараз усіляко розкручується новою владою. Поганий знак. Не тому, що хтось сяде, — не виключено, що навіть справедливо. А тому, що це робиться вибірково: «ворогам — закон, друзям — усе». Це дорога до путінізації України, а не до правової держави, шлях до якої довгий і не простий. І який точно не передбачає оголошення першою особою держави — без рішення суду — бандитом людини тільки тому, що так вважає вулиця. А саме це собі дозволив гарант щодо того ж таки Пашинського.
«Пан Бандера був би в шоці, або пан Шевченко, яку кількість вулиць названо їхніми іменами».
Ця і кілька інших загальних фраз на зразок «давайте дивитись у майбутнє, а не в минуле» і «треба називати вулиці іменами сучасників» практично ніяк не прояснюють ставлення Володимира Зеленського до політики у гуманітарній сфері. Виходить, він так і не збагнув, що і мова, і віра, і культура — це боротьба за ідентичність. Виграємо її — і ніякий «рускій мір» не буде страшний.
Видно щирість і велике бажання Володимира Зеленського закінчити війну. Він сам назвав це своїм пріоритетом та місією. Говорив про свій біль, коли дізнається про загиблих воїнів. Це не може не імпонувати. Але не хочеться, щоб ці прагнення нашого Президента загнали його у пастку холоднокровного Путіна. Кремлівський володар уже сказав, що мова про звільнення решти українських заручників можлива лише після зустрічі у Нормандському форматі. А для того, щоб це засідання відбулось, Москва висуває нові і нові вимоги. Такий шантаж може призвети до того, що ми непомітно для самих себе, мимоволі переступивши червоні лінії, отримаємо окупований Донбас на своїй шиї. А це означатиме, що капкан закрився.
Дай, Боже, розуму Володимиру Зеленському і усім нам вчасно розгледіти і не зробити цього фатального кроку!
Коментарі
Петро ПОРОШЕНКО, п’ятий Президент України:
— Забагато уваги приділено попередникам. Майже третина часу і найбільш згадуване прізвище (Порошенка. — Ред.) на прес–конференції. Це мені нагадує притчу про три конверти. Коли приходить новий керівник, йому вручають три конверти, на першому написано «Вали все на попередників», на другому — «Бери відповідальність на себе», про третій я свідомо говорити не буду. Володимире Олександровичу, час відкривати другий конверт!
А якщо серйозно, то минуло майже пів року від дати виборів — це достатньо часу, щоби прозвітувати суспільству про те, що зроблено, які з передвиборчих обіцянок виконані… Звичайно, обіцянок «Прийшов кінець епохи бідності» і «в нас вчителі будуть отримувати по 4 тисячі доларів» ми не побачили навіть у бюджеті на наступний рік… Обіцянка про те, що рішуче будуть знижені тарифи, — замість цього ми чомусь прийшли до закупівлі електроенергії з Російської Федерації… Невже це заради цього — для знищення енергетичної незалежності нашої держави — робилися всі ці обіцянки?
І третє, й головне, бо обіцянок було багато, але всі українці хотіли почути відповідь на одну з них: «Мир — це просто. Достатньо просто припинити стріляти… І сьогодні війна триває лише тому, що хтось на ній заробляє»… А через пів року виявляється, що мир — це складно, що рішення доводиться приймати непрості. Виявляється, що зруйнувати світову солідарність на підтримку України, яку ми будували протягом 5 років, дуже легко, значно ослабити її за 5 місяців.
Юрій БУТУСОВ, військовий журналіст:
— Зеленський вжив цілий ряд заходів для покращення комунікації із суспільством. Зустрічі «без запису», із блогерами, рекордна прес-конференція. Для людини, яка пів року тому взагалі не мала практики політичних виступів, це сміливо і гідно поваги. Це найкраща прес–конференція за кількістю часу і свободи доступу, яку коли–небудь проводив кожен Президент України: 14 годин, 300 журналістів. Формат виявився вдалим, Президент старався бути зрозумілим і виглядав щиро.
Айдер МУЖДАБАЄВ, журналіст:
— Мені здається, вчора (після прес–марафону. — Ред.) я трохи зрозумів Володимира. Він добра, хороша людина, майже мій ровесник. Дружити, базікати, випивати з ним мені було б цікаво. У мирний час. І якби я мав можливість мати такого друга, я б не радів його походу в президенти України. Я б його як міг від цього відмовляв.
Шкода, що у Володимира не було такого друга, як я, хто його дійсно любить і любить його країну. Бути «президентом миру» в країні, на яку вчинив напад найстрашніший і жорстокий ворог на планеті, фізично неможливо. Це не з розряду навіть фантастики. Це фільм жахів, гарантована смерть, зовні або всередині. Це роль, яку неможливо зіграти без трагічного фіналу. Ця п’єса запрограмована на смерть. Я не про смерть фізичну, хоча вона за нинішніх обставин для кожного з нас імовірна. Я про смерть будь–яких мирних планів, ілюзій, і разом з ними — цілком можливо — країни.
Зоя КАЗАНЖИ, журналіст:
— Зеленський досить часто захищався від незручних питань замість того, щоб сконцентруватися на їхній важливості та відповідати по суті. Замість пояснень звучало: це ви перебільшуєте; це вам так здається; ну, як мені кажуть, то я знаю, що це не так. І фірмове: а от як би ви зробили на моєму місці? До речі, цей прийом Зеленський використовує досить часто в публічному спілкуванні. Заговорюючи важливу тему своєрідним переведенням стрілок.
Сергій ФУРСА, фінансист:
— Казка про президента–реформатора закінчилася на його прес–конференції, яка чудова була за формою, але виявилася жахливою за змістом.
