Кожен солдат під час війни — герой, а командир бригади — і поготів. Запам’ятайте це, Верховний Головнокомандувачу!
Забракло часу чи такту?
Співчуття з приводу загибелі легендарного полковника Євгена Коростельова (на фото)Президент висловив ледь не останнім
Попереду — ордени, позаду — він. На всіх, хто прийшов провести його в останню дорогу, вже назавжди 41–річний полковник Євген Коростельов дивиться з портрета. Собор, де відспівали загиблого, не вмістив усіх охочих попрощатися з ним. Люди чекають на вулиці. Труну проносять безкінечним живим коридором.
У рідних Сумах військовика знали багато людей, хоча значну частину життя він провів не тут. Професія офіцера не питала прописки, і тому чоловік без вагань їхав туди, куди наказували. Його дружина працює військовим медиком, тож як ніхто розуміла, що таке обов’язок. Син і донька терпляче чекали тата вдома. Робота є робота.
Останнє місце служби полковника Коростельова — 128–ма окрема гірсько–штурмова бригада, яка дислокується у Мукачеві, що на Закарпатті. Три тижні тому Євгена призначили її командиром. Бригада перебуває в зоні ООС, вона боронить Маріупольський напрямок, тож і комбриг також був там. 12 листопада він підірвався на міні, коли оглядав опорні пункти. Стан чоловіка одразу оцінили як важкий: множинні осколкові поранення, травматичний шок. Найбільше постраждали легені. Через тиждень, так і не опритомнівши, він помер.
«Наш комбриг — взірець офіцера Збройних сил України. Він дуже грамотний, прекрасний керівник. Був прикладом для військовослужбовців, навчав їх, підтримував. Ми зазнали непоправної втрати», — так про загиблого відгукується заступник командира
128–ї бригади полковник Євген Бондар. Підтверджують ці слова і колишні колеги з
25–ї повітрянодесантної бригади, де перед призначенням у 128–му Коростельов служив шість років. Ця бригада була практично другою родиною Євгена. З її солдатами він пройшов найгарячіші точки, які тільки були на східному фронті. Його тут поважали, любили, він був прикладом. «Це неординарна людина. Про це скаже вам кожен, кого запитаєте. І на фоні його неординарності, і рішень, прийнятих у різних ситуаціях, можна, не вагаючись, сказати, що він був легендарний полковник», — каже т. в.о. командира 25–ї бригади Роман Забродський.
Собор, де відспівали загиблого, не вмістив усіх охочих попрощатися з ним.
А от владна верхівка на смерть комбрига відреагувала по–своєму. Коли всіма інформаційними каналами миттєво розлетілося повідомлення про трагедію, її ресурси мовчали. «Пройшла доба від смерті комбрига
128–ї… Нічого не писав, не критикував — чекав, як Верховний Головнокомандувач зреагує на цю трагедію, — пише на своїй сторінці у соціальній мережі політолог Віктор Таран. — Варіанти були — повідомлення на офіційному сайті. Пост. Відео. Звернення. Інстаграм. Реакції — нуль. У країні війна, гине командир бригади. Верховний Головнокомандувач не реагує. Не висловлює співчуття рідним. Не називає імені ворога, який винен у смерті Героя. Це не просто ганьба і недостойна поведінка — це втрата довіри та поваги серед солдатів і суспільства… Для мене ЗЕ як Головнокомандувач помер, не народившись… А Герою — Вічна пам’ять і слава…».
«Президент розповів країні про свої забобони, але не знайшов часу і такту, щоб поспівчувати родині комбрига Євгена Коростельова… І самій бригаді, що трагічно втратила свого командира. Навіть після того, як співчуття висловили посли країн «Великої сімки», яких Євген за день до підриву на міні супроводжував до місць відведення ЗСУ, — написала народний депутат Ірина Геращенко у фейсбуці. — Увага і повага Верховного Головнокомандувача — це теж мотивація. Шкода, що він цього не розуміє».
Помилку чи, швидше, недопрацювання таки виправили. Наступного ж дня оприлюднили Указ Президента про нагородження полковника Євгена Коростельова орденом Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно).
