За кордон їхала вдовою, або Не було б щастя, та нещастя помогло - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.44 € 26.43
За кордон їхала вдовою,  або Не було б щастя, та нещастя помогло

Наталка навіть уявити не могла, що повертатиметься додому... нареченою.

Фото pinterest.com.

За кордон їхала вдовою, або Не було б щастя, та нещастя помогло

«Перестань плакати! Треба щось робити! Їдь зі мною в Польщу сапати городину», — атакувала своїм оптимізмом Оксана заплакану сусідку Наталю. А тій ще нема й сорока. Енергійна, привітна, хазяйновита… Була. Після смерті чоловіка її ніби підмінили: похмура, безпорадна, злякана. Куди й поділась її впевненість у собі! Сама себе не впізнавала

— У мене таке відчуття, ніби хтось інший проживає тепер моє життя, сповнене достатку, затишку в домі, злагоди в родині, — схлипувала Наталя. — Ніби витягнуло з хати все добре, а залишилися злість, бідність, злидні.

Оксана уважно вислухала сусідку і пішла питати поради до однієї знаючої жінки, бо дуже пройнялася тими різкими негативними змінами в Наталчиній долі. Повернулася Оксана з дивною пропозицією.

— Через десять днів їдемо на заробітки, а протягом трьох напиши листа–подяку своїй Бідності, яка прийшла в твій дім.

Зачудована Наталка почала готуватися в дорогу. Думка про лист час від часу смішила, але врешті вона вирішила, що від подяки гірше не буде. Взялася за ручку і вийшла ціла ревізія власного життя:

«Здрастуй, моя Бідносте. Дякую тобі, що ти завжди була поруч зі мною і, як уміла, так оберігала від шкідливих іграшок у дитинстві, від розгульного життя в молодості, від поганих звичок у зрілості. Дякую тобі, моя Бідносте, що навчила цінувати добрі стосунки і проявляти свої кращі риси характеру. Як нагороду за це я зустріла свого чоловіка і пройшла з ним уроки терпіння, взаєморозуміння, матеріального благополуччя. Тепер, коли ти, моя Бідносте, знову стала на порозі мого дому, приймаю ті уроки, які ти прийшла мені дати. Дякую за твою опіку наді мною, за твою вірність спасибі тобі.

Прости мене, моя Бідносте, якщо закрилася від твоїх повчань наріканнями і образами, розпачем і зневірою. Прости мене, моя Бідносте, що зупинилася і стою на колінах. Прости мені малість мою і вбогість душевну».

Процес написання листа пішов Наталці на користь: щось перевернулося у її думках, поглядах, сприйнятті всього, що відбулося. Навіть на овдовіння своє дивилася тепер по–іншому. Ще не знала, як саме, але не так, як було ще день тому. Цим і були зайняті її думки дорогою на заробітки. Оксана розуміюче мовчала.

Дякую тобі, моя Бідносте, що навчила цінувати добрі стосунки і проявляти свої кращі риси характеру.

Коли приїхали на місце, роботодавцем виявився хазяїн років п’ятдесяти, який за своїми господарськими клопотами не мав часу на особисте життя. Після смерті матері почувався одиноко, але від душевного дискомфорту рятувався роботою: нові трактори, комбайн, якісь технічні новинки на обійсті були його розрадою. І ось він побачив Наталку. Момент їхнього знайомства із потиском рук чомусь вирішила зафіксувати Оксана. Яким же було її здивування, коли ввечері, переглядаючи фотографії на телефоні, побачила над ними жовто–червону ауру — одну на двох! Правда, про це Оксана сказала їм значно пізніше, а спершу всі поринули у робочі будні.

Короткі хвилини спілкування все ж почали збільшуватися після перших вихідних: то на шашличок разом зібралися, то якась робота довше робилася. Так день за днем тих спільних справ і позитивно–емоційних моментів ставало все більше, а оскільки приїхала Наталка на роботу всього лиш на місяць, то дуже швидко почало доганяти її і відчуття близької розлуки із Єжеком. А що воно завирувало і в душі господаря, то це ставало все більш помітно. І ось одного вечора, за тиждень до від’їзду Наталки, Єжек наважився на розмову з українкою, яка глибоко зачепила його серце.

Чим довше жінка слухала його, тим більше розуміла, що вдома їй робити нічого. В якийсь момент вона віддалася своєму душевному пориву і після довгого ридання погодилася на спільне проживання. Пізніше, аналізуючи своє рішення, казала, що ця їхня розмова була подібна скоріше на шлюбний контракт, де люди чітко домовлялися про свої права, розподіляли обов’язки, ще добре не знаючи одне одного. Однак за якоюсь волею вищих сил все у них склалося. І Наталка їхала додому… нареченою.

Доки вирішувала проблеми з документами, подумки знову й знову перебирала все своє життя. Планами ні з ким особливо не ділилася, просто домовилася з тіткою, щоб до хати навідувалася.

…Коли та прийшла похазяйнувати, побачила на столі аркуш паперу зі шкільного зошита. На ньому було написано: «Прощай, моя Бідносте! Дякую тобі за твою вірність, за твою турботу про мене. Прости мене. Прощай. Прощай… Прощай!»

Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.