Вони тепер мобільні з пелюшок.
На зв’язку? Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
— Відкладай телефон і берися за книжку. — Мамо, ти ж не знаєш, що дивлюся. Це корисне! І я вже сьогодні читала
Мої діалоги з дочкою про безцінний час і шкідливе життя в телефоні нині стали багатші на аргументи, запекліші й довші. На свята, що збігаються з канікулами, є можливість позаглядати у дозвілля один одного, а отже більше шансів збагнути, яка величезна частина доби інтегрована у ґаджети. У той час, як моє дитя радіє, що можна пірнати в інтернеті без відволікань на уроки і гуртки, я спершу жахаюся, а вже наступної секунди готова кидатися на барикади за хоча би часткове визволення від всесвітньої павутини…
Мусимо десь шукати золоту середину між необхідністю показувати щоразу ширший обрій своїм дітям і підглядати нові горизонти у них.
Вік моєї дівчинки — майже 11 років. Він поки дозволяє домовлятися без виснажливих «кровотеч». Наприклад, її телефон після 21-ї «мандрує» до зарядки. Це ніби залізне правило. Ніби — бо без контролю нікуди ніщо не мандрує. Тепер, на канікулах, я пропоную режим «годину через годину» після того, як донька зробить домашню роботу. Наче народжується ще одне правило. Виглядає, як на мене, це дуже ліберально. З погляду дочки — це як удар сокирою.
Окрім правилотворчої функції, у нас, батьків, є ще одна — ділитися досвідом або спрямовувати. У цій темі це теж доречно. Спочатку оповім, як вчинив один тато, якого дістало, що його 18-літній син перебрався жити в телефон. Він повіз свого хлопця у подорож Монголією, де інтернетом навіть і не пахне. Вони проїхали на мотоциклі, конях і верблюдах понад 2 тисячі км, ночували у наметах — і кожен менш чи більш вчився жити без мобільного наркотика. За час подорожі син відкрив для себе, що нудьгу розганяє не тільки телефон і що батько — прикольний чолов’яга, а тато зрозумів, що його чадо не таке вже й легковажне, що куртка, забута на столі, «балансується» навиками, прихованими раніше. Ясно, що мандрівка як метод не унікальна: колись саме на Різдвяні свята мій син навчився у тата грати в шахи, ще можна вибратися на недалеку прогулянку — спільна хода дає спільні теми та підживлює близькість. Ми з дочкою ще зафарбовуємо «антистресові» замальовки — і вона, природно, дуже радіє, коли приєднується тато. А ще ж є забавки «з минулого століття» типу морського бою на аркушиках… Іншими словами, таких стежок-доріжок намацати при бажанні неважко.
Я показую доньці, як відпочивати без телефону, і одночасно працюю над собою — читаю про його користь. (Все-таки без внутрішнього роздратування домовлятися легше). Отож, треба знати, що гаджети для наших дітей — особливий спосіб спілкування. Телефон вчить їх, як і де швидко знайти потрібні відомості, як стисло висловлюватися, підбирати картинки для точного показу емоції, використовувати англійський сленг і ще, мабуть, багато чого, менш видимого оку. Я й сама уже не тягнуся по ручку у поліклініці чи маршрутці, бо перейняла від дитини зручне фотографування будь-якої практичної інформації. Тепер уже не дивуюся, коли вона замість дзеркальця може використати телефонну відеокамеру у режимі «селфі» або вправно знайти рецепт… Отже, мусимо десь шукати золоту середину між необхідністю показувати щоразу ширший обрій своїм дітям і підглядати нові горизонти у них.
Як вам вдається рухатися безпечною смугою, можете ділитися, користуючись адресами: [email protected] або ж [email protected]. Поштова — є в газеті.
