Нововолинськ: через такі новорічні «сюрпризи» дехто «відкорковував» не шампанське, а корвалол - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.44 € 26.43
Нововолинськ: через такі новорічні «сюрпризи» дехто «відкорковував»  не шампанське, а корвалол

Напруга в квартирах становила 400(!) вольт.

Фото luzdaserra.com.br.

Нововолинськ: через такі новорічні «сюрпризи» дехто «відкорковував» не шампанське, а корвалол

Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу редактор відділу економіки «Газети Волинь» Алла ЛІСОВА

Незадовільним сервісом наших автостанцій

Моя колега розповіла пригоду, яка сталася 31 грудня. Син–студент вирішив зустрічати Новий рік із друзями в місті Хмельницькому. Заздалегідь узяв квиток на поїзд Львів — Запоріжжя, завчасно виїхав із Нововолинська автобусом Кобрин — Львів. До відправлення потяга ще було вільних дві години. Пішов помилуватися передсвятковим містом Лева. Аж раптом… схаменувся, що в руках немає великого пакета з новорічними подарунками. Звісно, взявся телефонувати до батьків. Вони через інтернет почали виходити на диспетчерську службу львівської автостанції, аби з’ясувати, чи є в автобусі згуба і яким чином та де можна її забрати. Всі спроби виявилися марними, бо зазначені на сайті телефони мовчали. Питання: навіщо тоді оприлюднювати їх, коли додзвонитися неможливо?

Своє прохання слізно переадресували нововолинським працівникам, які слухавку підняли. Але мали терпіння тільки один раз вислухати, зі злістю й роздратуванням мовивши, що не «диспетчерський» це обов’язок — подібним займатися. Звісно, що так.

Хто тут винен — зрозуміло. Але ж є ще людський фактор — бажання вислухати й допомогти, тим більше напередодні таких великих свят. Мама вдруге попросила телефон водія, аби син–забудько встиг забрати свій вантаж і не запізнитися на вокзал. У відповідь почула: «Номери телефонів водіїв не даємо…» Всі були у розпачі: що робити? Адже на нові презенти грошей немає.. І лише за третім разом посадовиця змилостивилася. Інцидент було вичерпано, новорічні подарунки потрапили за призначенням.

Пригадалося, як родичка, котра проживає у Німеччині, розповідала подібне, коли у таксі забула сумочку з грошима й документами. То її через інших людей розшукали й попутними таксі за десятки кілометрів передали загублене.

А через кілька днів мала сама прикрий випадок, пов’язаний із рейсовим автобусом. Поверталася з Рівненської області до Луцька. Попросила водія підказати, де краще виходити, щоб потрапити на Олицьке перехрестя. У відповідь почула: «Не морочте мені голову, кажіть, куди хочете їхати й швидко платіть». Від такого хамства отетеріла й попервах навіть не знала, що сказати. Розрядили обстановку пасажири, які заспокоїли й підказали, де має бути наша зупинка.

Чомусь ми дуже тупо й туго йдемо до цивілізованих форм сервісу. Особливо в тих організаціях, які тривалий час були державними. Хоча вивіски поміняли, а все інше залишилося «совковим». Буває, чергова стоїть на платформі й у грубій формі не дозволяє заходити в автобус без «автостанційного» квитка, який, звісно, дорожчий, ніж «водійський». А ще трапляється, що пасажири з квитком мають менше прав, ніж без нього. Бо в салоні хазяйнує водій, який і визначає, куди краще платити. А інколи навпаки: підеш до каси, а тобі рекомендують домовлятися з водієм.

Саме тому в нас усе більшої популярності набуває така форма транспортного зв’язку, як бла–бла–кар. Переважно власники авто заберуть звідки потрібно й доставлять якщо не до місця призначення, то туди, де вигідніше. І хоч ризиків вистачає — без страховки, достовірної інформації про транспортний засіб, водія тощо — все більше людей вибирають його. А вже про те, чи сплачують такі перевізники податки, мови ніхто не веде. Тим більше, що часто сума за проїзд значно менша, ніж у рейсовому автобусі.

«Різдвяними» перипетіями з електриками

Ранок першого дня Різдва Христового для мешканців нашого будинку, що в центрі Нововолинська, виявився аж надто тривожним. Прокинулися від різкого запаху диму. У під’їзді за ним нічого не було видно. Почали терміново дзвонити в різні служби — у філію «Волиньобленерго», житлову управлінську контору, поліцію, до пожежників. Через лічені хвилини майже всі вони прибули. Повідомили, що трапився збій в електромережі, а після відповідних замірів дізналися, що напруга в квартирах становила 400(!) вольт. У результаті цього, як згодом виявилося, вийшла з ладу побутова техніка, в тому числі й дороговартісна: електрокотел, плитка, телевізор, морозильна камера та інше.

 Дехто твердить, що культура повинна перебувати поза політикою. Насправді це не так. Вона, як і церква, — духовний пласт будь–якої нації.

Наступного дня електрик, який прийшов усувати неполадки, заявив: причиною аварії стало те, що загальна електрощитова, розміщена в одному з підвальних приміщень, не обслуговувалася належним чином і перебуває в незадовільному стані. Мовляв, усе старе, зношене, і ніхто його не буде міняти. І взагалі, це не їхній клопіт, а «ваш», тобто всіх мешканців. Отакої! А про компенсацію збитків навіть не хотів слухати.

Як справно сплачувати абонементну плату — то є кому контролювати. А коли треба оперативно створити комісію для складення актів (заяву з відповідним проханням направили в колишній ЖЕК), то ніхто й не поспішає.

Ті, хто мав подібний інцидент (газета наша писала), порадили звертатися до правоохоронців і суду. Тільки тоді можна буде встановити винних для компенсації непередбачених матеріальних втрат і найголовніше — змусити відповідальних осіб робити все від них залежне, аби подібне не повторилося. Адже наслідки могли бути набагато гіршими!

Чому ми не шануємо державних символів

Днями один знайомий повернувся зі Словаччини, де відпочивав із сім’єю. З–поміж захопливих вражень про красу тамтешнього краю, прекрасні дороги, відмінне обслуговування у багатьох закладах, розповів і такий факт.

У курортному місті Прешов, що на північному сході країни, зайшли в хижу (їхній ресторанчик) пообідати. Замовили словацький капусняк (фірмову страву) та галушки на зразок наших лінивих вареників. Столи прибрані вишиваними скатертинами, а в залі звучать… українські народні пісні, які зворушили до сліз наших туристів. Всі присутні із задоволенням слухали «Дівчино–рибчино молода» та «Чом ти не прийшов»…

Пригадалося й те, як торік у різдвяні дні довелося побувати на одному економічному заході в польському місті Хелм. Там під час обіду їхній самодіяльний ансамбль настільки професійно виконав кілька колядок українською мовою, що склалося враження, ніби в Польщі гастролюють наші артисти.

Натомість у святкові дні в багатьох розважальних закладах, на жаль, звучала російська попса, особливо під час корпоративів. Народ «балдіє», підспівує в такт знаменитостям, навіть не задумуючись, якою мовою це звучить. І що їм до того, що десь там снайпери «братнього» народу ціляться в українського солдата… На виправдання дехто твердить, що культура повинна перебувати поза політикою. Насправді це не так. Вона, як і церква, — духовний пласт будь–якої нації.

На цю тему можна багато говорити. Мова, прапор, герб, національний одяг — вічні головні символи кожного народу, який прагне бути ідентифікованим і пошанованим у світі. Тому й, м’яко кажучи, незвично було дивитися новорічне привітання нашого гаранта без українських атрибутів і гімну, під який уже звикли відкорковувати шампанське.

Пригадалася ще одна «картинка». Нещодавно поверталася трасою з Києва. Зупинилися перепочити, випити кави на одній із заправних станцій. Звісно, зайшли, вибачте, в туалет і були вражені побаченим: його приміщення викладене гарною облицювальною плиткою з поєднанням синьо–жовтих кольорів, які, безумовно, викликають асоціацію з нашими національними святинями. Хто додумався до такого дизайну? Чи треба це робити? Впевнена, що ні. Так, як, на мою думку, і зайво та невиправдано одягати тварин (!) у вишиванки.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.