Як дізнатися, скільки платять сусіди? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.45 € 26.41
Як дізнатися, скільки платять сусіди?

Протягом останніх років польський злотий перетворився на одну з найпопулярніших валют в Україні.

Фото 1news.com.ua.

Як дізнатися, скільки платять сусіди?

— Добрий день, Дорото! Чи знаєш, яку цiну на трускавки сьогоднi виставляли на гелдi (ринку)? — панi Бася тримає телефон плечем, а руки зайнятi розкладанням канапок на тарiлку: готує вечерю для своїх працівникiв. При цьому здивовано пiднiмає брови, щось угукає в трубку i врештi запитально каже: — Я за хвилину зайду до тебе?

До панi Дороти йти рiвно три хвилини: перевiрено багаторазовим ходiнням по балони з газом: у них його купують усi сусiди, а загалом — ​чи не пiв села. При цьому завше, перш нiж зайти до неї, панi Бася у телефонному режимi уточнює: вже зараз чи о котрiйсь там годинi вони можуть поспiлкуватися?

На узгодження часу є цiлком адекватнi причини: в обох працюють найманi люди, йде якийсь виробничий процес, крiм того, додається сiльська домашня робота. Пiв години розмови із сусiдкою — ​це вже довгенько. Звично за хвилин п’ятнадцять вони встигають обговорити те, що стало причиною їхньої зустрiчi.

Якось працiвники запитали в господинi, чому вона, йдучи до пані Дороти, нiколи не бере із собою трирiчної дитини, а залишає пiд наглядом 80-літної бабусi.

— У нас не прийнято ходити до сусiдiв без попередження; у нас не прийнято ходити з малими дiтьми, бо вони будуть вiдволiкати; у нас не прийнято ходити надовго.

— Я в костел на службу iду на годину, — ​пiдсумовує панi Бася.

— А в нас у церкві служба може тривати чотири години, — ​каже українка середнiх лiт.

— Як?! Пiвдня?! — ​вражено осмислює щось панi Бася, але на цьому зупиняється, бо тема загалом належить до «слизьких», як i полiтика, багатство, грошi.

Якщо хочете довше працювати, боронь Боже ходити в гостi до тих сусiдiв, із якими пани ворогують.

То iз сусiдкою можна про це поговорити, а з iноземними працiвниками — ​краще про особистi захоплення, мистецтво, культуру, музику, освiту, професiї, i, звичайно, повеселитися анекдотами. Правда, недосконале знання мов їх створює, як то кажуть, на ходу: «дiвчина Таня» у Польщi можуть зрозумiти як «дiвчина дешева» («таньо» означає «дешево»), коли просять попукати, мають на увазі «постукати», а коли звучить слово «впадло», то це щось упало.

У спiлкуваннi важлива вiдкрита поза: закинута нога на ногу може викликати неприязнь, а погляд очi в очi — ​довiру. Зрозумiло, що потрiбно проявляти повагу до старших людей i до релiгiї (вас iз задоволенням вiзьмуть iз собою до костелу, правда, фото- i вiдеозйомка тут здебiльшого заборонена).

У побутових розмовах із поляками можна наслухатися рiзних «санта-барбарiвських» iсторiй про сiмейнi стосунки, конфлiкти, розподiл майна i навiть дiтей.

— Он там живе Януш. Багато поля має, i працiвникiв по сорок чоловiк на сезон приїжджає. Десь вiн тi грошi нечесно дiстав, бо була тут старенька хата i трохи землi, а за п’ять рокiв так розкрутився — ​щось нечисте, — ​переходить на шепіт панi Катажина, 80-літня мама панi Басi. — ​Ми з ними вже вiсiм рокiв не спiлкуємося.

— Серйозний конфлiкт у вас, якщо досi не помирилися, — ​каже працiвник Василь.

— Таке владнати не можна, — ​скрушно зiтхає панi Катажина, i в тому зiтханнi — ​велика образа, яку, очевидно, цим людям несила здолати.

— Якщо хочете довше працювати, боронь Боже ходити в гостi до тих сусiдiв, із якими пани ворогують, — ​застерiгає мiсцевий робітник Iзьо. — ​А ще боронь Боже запитувати, скільки платять найманим людям. Один українець змушений був переїжджати до іншого пана, — ​доброзичливо оповідає Ізьо. І це так нагадує десятки відомих «домашніх» історій, що розумієш: образи і кохання, як і всі емоції та почуття, — ​без кордонів і без національності, проявляються всюди з однаковим результатом: образи створюють бар’єри, кохання їх долає.

На підтвердження цього на подвір’я пані Басі заїжджає білий бус і з нього «висипаються» чоловік, жінка і двоє діток чотирьох і шести років. Він говорить по-польськи, вона навіть сміється по-українськи.

— Десять літ тому я вперше приїхала на роботу в Польщу, а через два роки зустріла Ярека — ​і ось результат, — ​показує Галина на малечу. — ​Ми тут по-сусідськи нерідко буваємо, ще побачимося, — ​махає рукою берегиня сімейства і дає команду дітям всідатися в бус — ​вони їдуть далі у своїх справах.

— Раніше ми частіше спілкувалися із сусідами, а тепер усе по телефону, а то через комп’ютер — ​їм відпочити хочеться. Молоді ще більше втомлюються, ніж я, — ​оповідає пані Катажина. Вона раз по раз підморгує то одній працівниці, то іншій, щоб допомогли їй впоратися на грядці, і справно доплачує за це під великим секретом від дочки.

— Завше треба бути вдячним за той заробіток, що маєш, — ​любить повторювати пані Бася, і це майже завжди супроводжувалося «заробітчанським бурчанням» на кухні. Однак, коли в найближчих сусідів працівники просапали трускавки, а зелена дозрівала поволі через дощі й довелося комусь додому їхати, комусь — ​іншу роботу шукати на тиждень-другий, замість «кухонного бурчання» таки зазвучало «слава Богу, що робота є».

Урок1: перш ніж налагоджувати контакти із сусідами господарів, варто поцікавитися історією їхніх стосунків.

Урок 2: завжди є за що подякувати Богу.

Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.