Дві сестри — один чоловік

Звісно, іноді сімейний човен штормить. Це буває тоді, коли Микола обмиває получку чи просто йде до сільмага, де під крислатими каштанами можна випити зігріваючого зілля.

Олена спочатку сердилася, а потім змирилася: у кожного є свої недоліки, і легкий алкоголізм — це не найгірше. Тим паче, у ці дні до неї приходить молодша сестра, з якою можна випити чогось більш елегантного. Ірина — красива, незаміжня, молодша за Олену на п’ятнадцять років.

— Чого це ти заміж не йдеш? — такими словами розпочиналася розмова між сестрами.

— Не хочу. Та й ніхто мене не бере, таку неслухняну, — усміхалася Ірина й переводила розмову в інше русло.

Іноді сестри засиджувалися допізна, тож Ірина залишалася на ночівлю. Навіщо йти серед ночі додому, коли можна спокійно заночувати у вільній кімнаті? Та й Микола, повертаючись додому, намагався менше буянити: все ж не самі, гостя в домі.

Микола на всю цю ситуацію дивиться по-філософськи: «Я ж нікого не виганяв з хати і нікого не кликав. Одна пішла, інша — прийшла. От і по всьому».

Натомість Ірина завжди підмовляла Олену:

— Сестричко, що ж ти терпиш оті п’яні витівки. Ти б його колись провчила. Пішла б до матері на кілька днів, а він одумається і прибіжить до тебе, як собака з перебитим хвостом.

Олена подумала, що це хороша ідея. Тим паче сімейний човен почало трясти ще сильніше. Зараз — зима, роботи менше, город глядіти не треба. Як не зараз, то коли?

— Мам, я до тебе на кілька днів, — сказала Олена матері, дістаючи із сумок гостинці. — Ось принесла трохи круп, ось хліб, ось гурки для салату, а ось — сосиски. Люська казала, що сьогодні хороші завезли.

— А чого це ти сама приперлася? Де Микола? — мама особливо не церемонилася у розмовах.

— Та вдома ж. П’яний. Очухається — прибіжить, — відповіла Олена.

— Дивися, щоби біди не було…

Мати як у воду дивилася. Микола не прийшов ні через день, ні через два.

Олена засмутилася. Змахнула сльозу й набрала сестру. Не відповідає.

— Мамо, а де Ірина? Коли зі зміни повернеться?

— Мала сьогодні. Я її набрала, а вона й каже, що у подружки заночує: мовляв несила додому вертатися, така втомлена.

— Ясно.

Тільки Іра ночувала не в подруг, а в Миколи. Сама і прийшла до нього — нібито взяти речі для сестри. А він, недовго думаючи, пропонує: «Може, вип’ємо чогось?». Вона цього тільки й чекала. Любила Миколу ще з того часу, коли вперше побачила. А тут така нагода побути разом. А вже пізно ввечері, після другої пляшки вина, Микола потягнувся до Ірини, рвучко обійняв за стан та міцно поцілував. Дівчина розтанула.

За кілька днів розгорівся нечуваний для села скандал. «Молодша сестра відбила в старшої чоловіка», — так і передавали люди одне одному.

Олена кричала на Ірину, проклинала й тягала її за коси. Їхня мати голосила та смикала чоловіка: «Кого ж ми виростили?». А ще вона лютувала на Ірину, просила не руйнувати сім’ю сестри. Дівчина зі сльозами на очах відказувала: «Любимо ми одне одного».

Олена з Іриною й досі не розмовляють. Мати так і не пробачила молодшу доньку. Микола навіть пити перестав — отака оказія з ними трапилася. Хоча на всю цю ситуацію дивиться по-філософськи: «Я ж нікого не виганяв з хати і нікого не кликав. Одна пішла, інша — прийшла. От і по всьому».

Наталія ЦІЖМАН.