Ліна Костенко про Василя Цвіркунова: «Я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Я його зразу впізнала…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.60 € 30.15
Ліна Костенко про Василя Цвіркунова: «Я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Я його зразу впізнала…»

Фото antikor.com.ua.

Ліна Костенко про Василя Цвіркунова: «Я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Я його зразу впізнала…»

Хто він — ​останнє кохання знаменитої поетеси, якому присвятила рядки «спини мене отямся і отям /така любов буває раз в ніколи»?

Сьогодні, 19 березня, улюбленій мільйонами Ліні Костенко — ​90 років. Її вірші уже шість десятиліть вивчають напам’ять закохані і розбирають на цитати журналісти та педагоги. А кому належало серце поетеси, кому присвячувала такі трепетні рядки?

—…Ти рідко говориш про своє особисте життя... — ​таке запитання у книзі Івана Дзюби «Є поети для епох» (Київ, видавництво «Либідь», 2011) поставила Ліні Василівні її донька — ​письменниця, філолог–перекладач, культоролог Оксана Пахльовська.

— А навіщо про нього говорити? Його треба мати. У мене довго не складалось, а вже як склалось — ​я була дуже щаслива. В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар. Я думаю, що це рідкісне щастя. Ми з Єжи розстались без конфліктів (Єжи–Ян–Станіслав Пуща–Пахльовський — ​польський письменник–мариніст і журналіст — ​перший чоловік Ліни Костенко, у шлюбі з яким вона народила доньку Оксану. — ​Ред.). Просто я не захотіла переїхати назавжди до Польщі, а він, польський письменник, не зміг би жити тут. Ми бачилися дедалі рідше, і наші дороги розійшлись. Він пішов у кругосвітні морські плавання. А я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Ще з перших моїх віршів, пам’ятаєш? — ​«Темнооким чудесним гостем / я чекала тебе з доріг». Я його зразу впізнала. Дуже щаслива, що він (Василь Васильович Цвіркунов. — ​Ред.) став тобі добрим батьком. Ти ж знаєш, що він тебе не менше любив, ніж нашого сина Василя. Його безконечно поважала моя мама. Був напрочуд інтелігентною Людиною. У нього було органічне відчуття культури. Він дуже багато зробив для українського кінематографа, з ним пов’язаний найвищий його злет у ті ж шістдесяті…»

 

 

«Мені страшно признатися: я щаслива. Минають роки, а ти мені люб».
«Мені страшно признатися: я щаслива. Минають роки, а ти мені люб».

 «Ти моє перше кохання. Останнє уже було…»

Про чотири яскравих захоплення поетеси

 

 Микола РУДЕНКО (1920–2004). Письменник, філософ, засновник Української Гельсінської спілки. Вони познайомились у літературній студії Київського педагогічного інституту. Саме Руденко вмовив дівчину писати рідною мовою. Але він був одружений і мав дітей, тому Ліна Костенко вирішила утекти від першого бурхливого засліплення коханням і перейшла навчатись до Московського літературного інституту ім. М. Горького, де й зустріла Єжи–Яна Пахльовського.

 

 

 Єжи ПАХЛЬОВСЬКИЙ (1930–2012). Польський письменник–мариніст, журналіст. Вони побачилися у перший день, коли Ліна поселялася жити в гуртожиток Московського літінституту. «Згори по сходах  ​очевидно, з бібліотеки — ​спускався хлопець скандинавського типу зі стосом книжок під пахвою — ​це був твій майбутній батько Єжи–Ян–Станіслав Пуща–Пахльовський» (з книги Івана Дзюби «Є поети для епох»). Їхнім почуттям Костенко присвятила ці рядки:

Ця любов була схожа

на таїнство перших причасть.

Кожен ранок був ніччю.

Кожна ніч була передоднем.

Кожен день був жагучим чуттям передщасть.

... Якби ти знав, як солодко, нестерпно,

і як спочатку я тебе люблю…

 

 

 Аркадій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ (1911–1969). Поет, письменник, сценарист (автор культового радянського фільму «Трактористи» — ​1936), перекладач. Провів у сталінських таборах понад 20 років. 1959–го влаштувався у сценарному відділі кіностудії ім. Олександра Довженка, де й познайомився з уже розлученою Ліною Костенко. Аркадію Добровольському було 48 років, а Ліні Костенко — ​28. Вони разом працювали над кіносценарієм «Перевірте ваші годинники»…

 

 

 Василь ЦВІРКУНОВ (1917–2000). «...В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар»  — ​ці слова про нього — ​нарешті омріяне її кохання. Василь Васильович замінив батька її дочці Оксані, вона подарувала йому сина Василя, а нам — ​нові неймовірні поезії.

 

 

Якщо в епіграфі до поезії Ліни Костенко ви бачите — ​В.Ц. — ​це присвята Василю Цвіркунову (обоє на фото).
Якщо в епіграфі до поезії Ліни Костенко ви бачите — ​В.Ц. — ​це присвята Василю Цвіркунову (обоє на фото).

 «Бути її чоловіком — ​це передова кожен день»

Уродженець запорізького степу Василь Цвіркунов пройшов Фінську і Другу світову війну. У 1942 році під час бою отримав смертельну рану: розвернуло ліву легеню. Його знайшли серед гори трупів. Не вірили, що виживе, тому й не звернули увагу на поранену ногу. Пізніше її ампутували без наркозу. Потім з’ясувалося, що ногу треба одпиляти вище — ​переробили. Так 25–літній молодий красень–спортсмен став інвалідом…
Упродовж 1962–1973 років Василь Цвіркунов був директором кіностудії ім. О. Довженка. За одинадцять літ роботи Василю Васильовичу вдалося відродити «українське поетичне кіно», адже за його сприяння у світ вийшли такі фільми: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка, «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Комісари» Миколи Мащенка, «Сон» Володимира Денисенка, «В бій ідуть тільки старики» Леоніда Бикова…

Ганна ЧЕРКАСЬКА,
краєзнавець, вчитель, журналіст, стаття «Василь Цвіркунов» на сайті uahistory.com

У 1963 році Ліна Костенко познайомилася з Василем Цвіркуновим. Їй — ​33, йому — ​46. У неї — ​дочка та Аркадій Добровольський. У нього — ​теж сім’я та діти. До того ж до Аркадія Захаровича повернулася дружина Олена з дев’ятирічним сином Максимом. Усі вагалися: що робити? До якого берега пристати?

Ліна Василівна підійшла до Василя Васильовича, взяла під руку — ​і вони пішли… Крізь зливу еротичних моментів, шалений осуд суспільства, крізь життя.

Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина.

А я закохалася. Сказано — ​женщина.

В інтимній ліриці Ліни Костенко передано весь діапазон їхніх почуттів — ​від карих очей клекоту «до сліз, до лепету». Ліна Костенко віртуозно описує не тільки першу лелітку кохання, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна. У збірці «Над берегами вічної ріки» (1977) та книзі «Вибране» (1989) поезія «спини мене отямся і отям» не має назви, жодної великої літери, жодного розділового знаку. Це психологічна мінідрама з дванадцяти рядків, спонтанний монолог–боротьба слабкої жінки з шаленою пристрастю. Тут і пік піднесення — ​і момент зламу, і муки роздумів про наслідки.

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона промчить над зламаним життям

за нею будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю.

І якщо від одруженого Миколи Руденка юна Ліна Костенко врятувалася відстанню та розлукою, то у випадку з Василем Цвіркуновим одним неологізмом «я твоїша» винесла рішення–вирок:

Грішниця я. Полюбила чужого.

Долі моєї пекуча жого!

Буде гроза! Потім буде тиша.

Жінка твоя. Але я твоїша.

Високий красень у високих літах завжди все розумів і був поруч. Він дуже любив роботу дружини і оберігав Лінусеньку від зайвих дзвінків, хоч Ліна Василівна, маючи підвищений відсоток ревнощів, ретельно допитувала жінок–додзвонювачок. Інвалід без ноги на старенькому «Запорожці» разом із родиною об’їхав усю Україну, показав її сім’ї, разом вони пізнали країну…

Оксана називала маминого чоловіка Василем Васильовичем, а потім сама запитала, чи можна його називати татом. 28 травня 1969 року народився Василь Васильович Цвіркунов–молодший, згодом — кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США. Важкий час: двоє безробітних, двоє дітей, аліменти, плата за трикімнатний кооператив — ​все на одну його платню. Жили скромно, інколи голодували, але вони рухалися далі крізь чорну смугу.

У 1972 році був розсипаний набір її збірки «Княжа гора».

У 1973–му Василя Васильовича позбавили роботи «за власним бажанням». Пленум ЦК рішуче засудив «етнографічні нахили» українського кіно і заходився «наводити лад». Згодом Василь Цвіркунов влаштувався старшим науковим співробітником і завідувачем відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства. Із 1987–го викладав у театральному інституті.

Після п’ятнадцяти літ мовчання у 1977 році вийшла друком збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», потім «Маруся Чурай» (1979) та «Неповторність» (1980), за які автор у 1987–му удостоїлася Державної премії імені Тараса Шевченка.

Останні роки життя були важкими: Василь Васильович пережив кілька інсультів, але тримався, як справжній лицар. В останній четвер його оглянула лікарка, сказала: «Який він у вас молодець!». У п’ятницю успішно виступив на конференції в Будинку кіно.

У неділю вранці 82–річний Цвіркунов застряг на півтори години в ліфті. Його забрали в реанімацію. Він помер 20 листопада 2000 року від серцевої недостатності, не дожив до третього тисячоліття 40 днів.

Ліна Василівна визнала: «Це людина, яку ні розлюбити, ні забути неможливо». А народна артистка Раїса Недашківська додала: «Він учинив подвиг! Бути чоловіком Ліни Костенко — ​це передова кожен день».

 

 

  Для душі  Поезії Ліни Костенко

«Моя любове! Я перед тобою…»

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш, — ​тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

* * *

«І як тепер тебе забути?»

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші.

Такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

«… А справжня слава — ​це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе». (Ліна Костенко).
«… А справжня слава — ​це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе». (Ліна Костенко). / BOB