Навіщо вкладати мільйони гривень у 14 томів творів Лесі Українки? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 33.13
Навіщо вкладати мільйони гривень у 14 томів творів Лесі Українки?

Це фото зробив двоюрідний брат поетеси Юрій Тесленко у травні 1913 року під час останнього її приїзду до Києва.

Фото з фейсбук-сторінки Волинського краєзнавчого музею.

Навіщо вкладати мільйони гривень у 14 томів творів Лесі Українки?

Науковці Східноєвропейського національного університету отримали кошти з держбюджету на видання зібрання творів уславленої землячки. У волинському виші втішені, що Мінкультури одобрило дорогий проєкт. Тим більше, наступного року відзначатимемо 150-річчя від дня народження жінки, яку цитують не тільки в Україні. Однак сума, виділена на книги, значна, а «на вулиці» — ​коронавірус, який услід за невдалими управлінцями підточив економіку. То, може, не на часі оті 14 томів?

Про нагальність книг, про термін «лесезнавство», який тепер є моветоном, і суспільні пріоритети я розпитувала у Сергія Романова (на фото), викладача СНУ імені знаної землячки, доктора філологічних наук, співупорядника згаданого 14-томника.

«Її твори — ​саме те читання, яке необхідне нашим людям».
«Її твори — ​саме те читання, яке необхідне нашим людям».

 — Хіба у наших бібліотеках, книгарнях, приватних колекціях не вистачає творів Лесі Українки?

— У виданих книгах є різні нюанси, які не дають підстав нам вважати, що її творчість представлена повно й належно. Скажімо, наклади 1920–1930-х років, ще тієї пори, коли українська інтелігенція не була винищена так званим репресивним апаратом, хороші, але вже малодоступні. По-друге, там не всі твори вміщено, тому що просто не всі знайшли. По-третє, коментарі у них відповідають тій епосі. Видання радянської доби, точніше було б казати часів радянської окупації, 1950–1970-х,

початку 1980-х теж мають ваду: містять не всі твори (у найповнішому 12-томнику немає «Боярині», ряду поезій). Більше того, у багатьох творах зроблено купюри, тобто цензурні вилучення.

Коментували викривлено: Леся Українка була революційною демократкою, скажімо, а її дядько та мати — ​буржуазними націоналістами. Вигадували всілякі нісенітниці. А новіші видання часів незалежності — ​зазвичай, на жаль, передруки з радянських, із помилками, купюрами. Коментарі радянські знімали, але дещо таки лишали! Другий момент — ​мова творів Лесі Українки. Її уніфікували під радянсько-український дистилянт…

— Скільки коштує видання 14-томника?

— Я не впевнений, що маю право розголошувати цю суму. Але це не мільярди і навіть не десятки мільйонів. Це мільйони. Сподіваюся, книги передадуть у бібліотеки, і вони матимуть помірну ціну, аби читачі могли поставити їх собі на полицю. …Не думаю, що видання таких книг — ​це передовсім матеріальне питання. Зрештою, науковці роблять великий внесок в економіку. Очевидно, то ще наша велика проблема: ​вважати, що наука — ​це хобі чи щось додаткове до викладацької, вчительської роботи. Насправді це не так, і теперішня ситуація з коронавірусом демонструє: світ просувають передовсім учені, а не спортсмени чи естрадні зірки.

Терміном «лесезнавство» фахівці нині не користуються, бо звучить він по-панібратськи. Натомість варто вживати лесеукраїнкознавство.

— Як ви вважаєте, зараз вчасно інвестувати такі великі гроші у книги?

— Леся Українка значною мірою заробляє на себе сама. Те, що ми тепер називаємо своєю державою, є великою її заслугою і таких, як вона. Тому наші спроби віддати належне письменниці і мислительці, оприлюднивши її спадщину, — ​то тільки невеличка нагода віддячити людині, яка створила нас усіх. Я розумію, що це не зовсім прагматична відповідь. Якщо хочете практичну — ​то під час карантину треба щось читати. Леся Українка — ​саме те читання, яке необхідне нашим людям, і ми це пропонуємо. До речі, терміном «лесезнавство» фахівці нині не користуються, бо звучить він по-панібратськи. Натомість варто вживати лесеукраїнкознавство.

— Що особливого буде у виданні, яке готує наукова група?

— Тут ми спробуємо (кажу дуже обережно) «дати» справжню Лесю Українку, тобто тексти, найбільш відповідні авторській волі навіть на мовному, на правописному рівні. Це одне. Ще намагатимемося дати об’єктивний коментар (не повчання) до тексту. Проєкт грандіозний: основа колективу, що його готує, — ​волинські науковці університету, колишні працівники, але й долучили фахівців з усієї України (зі Львова, Чернівців, Рівного, Острога, Києва). 30 людей різних професій: музейники, музикознавці, філологи, філософи. Над одним із томів працює Оксана Забужко, волинянка, яка має особливий сантимент до Лесі Українки, а ще ж знакова людина й промоутер таких проєктів. Крім того, вона — ​кандидат філософських наук.

Почнемо із драматургії, з головного жанру, який робить Ларису Косач Лесею Українкою. Це буде 4 томи, а 5 — ​поезія.

Почитаймо про самих себе, бо Леся Українка — ​це ми. Можливо, не такі, якими б мали бути, але те, що ми існуємо як нація, — ​це великою мірою її заслуга. Тож це подарунок собі! Не письменниці. Їй від нас уже нічого не треба. Маємо честь представити Лесю Українку собі й світові.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.