«Посвіт» Ростислава Кушнірука першим на Волині виконав «Ще не вмерла…» (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.31 € 33.04
«Посвіт» Ростислава Кушнірука першим на Волині виконав «Ще не вмерла…» (Відео)

Золоте правило «Посвіту» за Ростиславом Кушніруком: «Гімн України треба так співати, щоб аж мур трясся».

Фото volyn-com.ua.

«Посвіт» Ростислава Кушнірука першим на Волині виконав «Ще не вмерла…» (Відео)

27 червня виповнюється 90 років людині, яка є знаковою для нашого краю

Його біографія насправді заслуговує окремої книги. Бо в ній ніби віддзеркалились усі біди та надії нашого народу, його боротьба та віра в Україну — така ж тверда, як і потиск ковальської руки пана Ростислава.

Але сьогодні хочеться сказати, що Ростислав Григорович був і є не просто героєм та автором наших публікацій, він є другом редакції «Волині» і частиною історії газети. За це ми йому дуже вдячні.

Ростислав Кушнірук був і є не просто героєм та автором наших публікацій, він є другом редакції «Волині» і частиною історії газети.

Відчуття домівки дають не стіни хати, а люди, які в ній живуть і на тебе чекають, твої «домашні». Ростислав Григорович належить до наших «редакційних домашніх». Не уявляємо коридорів та кабінетів «Волині» без його кроків, щирого сміху та, звісно, пісні. А співати він інколи починає просто під час розмови. І  це зазвичай найпереконливіший аргумент!

З роси і води вам, Ростиславе Григоровичу! Фото volynnews.com.
З роси і води вам, Ростиславе Григоровичу! Фото volynnews.com.

 Віра в Бога, виховання батьків, дотепний жарт і українська пісня, яка була і залишається супутницею всього життя, — ось що, за словами Ростислава Григоровича, допомогло йому вижити на засланні у Сибіру, зберегти твердість духу, повернутись на Волинь і зробити все, щоб Незалежність не тільки була проголошена, а й відбулась.

Його формула примирення

Ростислав Кушнірук зліплений ще з того, довоєнного тіста. З особливим духом, який не змогли стерти роки радянщини. Це передалось від сім’ї, від батьків, про яких згадує з особливим трепетом та повагою. Тато був господарем з великої букви. Плекав коней, за це мав численні нагороди від тодішньої польської влади. А також був для дітей прикладом відповідальності за справи громади. У 1937 році Кушнірук-старший допоміг збудувати у рідному селі Княгининок (зараз — ​Луцького району) школу, а в 1939-му — ​церкву-красуню («Щоб діти не вешталися, треба спочатку школу звести. А вже тоді можна гроші на храм збирати»). У ній є і частка праці самого Ростислава Григоровича, бо мав на той час уже 9 літ і міг помагати. Кожен, хто їхав до Луцька зі сторони Ковеля, звертав, певно, увагу на храм при дорозі у Княгининку. Це саме та церква!

А от трохи далі навпроти — ​чи не перший в країні пам’ятник «Синам єдиної України». Його натхненником був уже Ростислав Григорович. Монумент — ​це три постаті: радянський боєць, воїн УПА і жінка з дитиною на руках як символ України-матері, яку вони захищають. Ось вам і «формула примирення» від Ростислава Кушнірука, про яку стільки говорять.

На пам’ятнику — ​імена всіх, хто в ті роки поліг і постраждав за Україну. А таких у Княгининку ​багато. Розстріляні НКВД, загиблі в УПА та Радянській армії, репресовані та вивезені у Сибір… Серед тисяч замордованих сталінським режимом у Луцькій тюрмі в червні 1941 року — ​і троє дядьків Ростислава Григоровича. Досі в його пам’яті міцно тримається картина: «Коли по селу пішов поголос, що з тюрми йдуть люди, кинулися на вулицю. На шляху побачили двох батькових сестер і якусь дівчину з ними. Тато спитав, де Петро. «Постріляли всіх», — ​сказала тітка Ганна й упала. Як постріляли?! Як постріляли?! В голові таке не вкладалося! То було страхіття!»…

У 1944-му Кушніруків виселили на Північ Росії як родину члена ОУН–УПА. Мова про старшого брата Аполінарія на псевдо Чорногуз. Досі крається серце Ростислава Григоровича, що так і не зміг знайти могилу брата-повстанця, якого сам провів на війну: «Він пішов у підпілля 1942 року. Запріг коней у віз і сказав мені: «Поїхали. Будеш дивитися, щоб ніде машин не було». Під лісом на нас чекали хлопці. Розкрили сіно, а під ним — ​зброя».

…На спецпоселенні батька відправили на лісоповал, матір — ​у швейний цех, а син 10 літ був ковалем, потім трудився на лісовозі, а  наприкінці «терміну» завдяки неабиякому хисту до музики йому запропонували місце у В’ятському народному хорі. Проте після реабілітації, у  1959-му, він обрав дорогу назад, до батьківської хати.

Зустріч через пів століття

А через 50 років після цього, в часи Незалежності, сталася неймовірна історія. До нас у редакцію звернулась Пелагея Ростанюк (по чоловікові — ​Варчук) із села Смолява Горохівського району. Вона побачила в газеті фото заслуженого працівника культури, керівника відомої в краї народної аматорської хорової капели «Посвіт» Ростислава Кушнірука й упізнала в ньому Ростика — ​хлопця, що його востаннє бачила в Кіровській області Росії, куди вислали їхні сім’ї!

Рішення прийняли одразу: сіли з Ростиславом Григоровичем у редакційну машину і поїхали у Смоляву. Він одягнув вишиту краватку, хвилювався. Були, звісно, і сльози, й обійми. Але якими посвітлілими виглядали, коли прощалися, ці двоє сивочолих людей, на долю яких випало стільки випробувань!

— Що треба? — ​перепитує. — ​Кожному тримати особисту лінію фронту. І Бог поможе, — ​каже він.

…Після повернення із заслання на батьківщину Ростистав Кушнірук здобув музичну освіту, й доля розпорядилась так, що він став працювати викладачем у Луцькому музичному училищі, яке тоді розміщувалось у колишній тюрмі, де сталіністи розстрілювали українських патріотів (хрести, які там поставили ще при німцях, радянська влада знищила, а місце залили асфальтом). «Я дав клятву Богу, що танцювати на кістках моїх рідних не буду! За 26 років роботи в училищі я ту клятву не порушив», — ​каже Ростислав Григорович.

15 липня 1990-го над Луцькою міськрадою підняли жовто-блакитний прапор — ​на кілька днів раніше, до речі, ніж у Києві. І «Ще не вмерла Україна» (це вже значно пізніше, у 2003-му, стало «Ще не вмерла України») тоді виконував хор «Посвіт», який роком раніше, у 1989-му, організував Ростислав Кушнірук. Навіть коли у 1991-му проголошували Незалежність України, у Верховній Раді не було кому заспівати Гімн, а на Волині «Посвіт» уже давно його публічно виконував, — ​першим! Як і інші стрілецькі та повстанські пісні, які хор повертав із забуття, а разом з ними — ​й усвідомлення України та пролитої за неї крові. Ростислав Кушнірук був одним з організаторів Народного Руху в краї, три десятки літ самовіддано працював із хором у Локачах, але його «Посвіт» — ​то окрема планета. Особливо у ті часи, на зорі Незалежності, коли люди були спраглі до всього українського, до репресованих пісень. І «Посвіт» — ​один із небагатьох, хто міг це дати! Кілька років тому диригентську паличку пан Ростислав передав колезі Аллі Гас, але продовжує співати у хорі. І щороку на Різдвяні свята у нас в редакції дивовижно лине всесвітньо відомий «Щедрик» Леонтовича у їхньому виконанні…

«Тримати особистий фронт»

Донька Ростислава Кушнірука Оксана активно допомагала Майдану, пасинок Сергій більше року відвоював уже в новітній російсько-українській війні. Борьтьба з тим самим ворогом триває. Для Ростислава Григоровича — ​вже багато десятиліть. І він дуже переживає, щоб стільки українських жертв не були марними. Особливо зараз, коли проросійські сили в Україні знов піднімають голову. Але попри все залишається оптимістом. «Що треба? — ​перепитує. — ​Кожному тримати особисту лінію фронту. І Бог поможе», — ​каже впевнено.

…Пану Ростиславу пощастило після заслання повернутись у рідну батьківську хату. Вона стоїть у дуже мальовничому місці неподалік від річки Стир. Тут його місце сили. І тут найсмачніший мед, власного виробництва. І настоянка теж. «Коли є мед, то ніякої іншої закуски й не треба!» — ​сміявся він, коли багато років тому ми вперше потрапили у його «фортецю» над Стиром.

Ростиславе Григоровичу, дай Боже вам здоров’я такого, щоб у сто літ пригостити друзів власними настоянкою та духмяним медом! І в мирній та сильній Україні.

P.S. А тут відео про «Посвіт» від наших колег із «UA:Суспільне» (Телеканал «Нова Волинь»):

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.