Розшукав доньці її рідну маму - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.65 € 32.68
Розшукав доньці її рідну маму

Сумнівів не було: Надія — біологічна мати Надійки.

Фото pinterest.com.

Розшукав доньці її рідну маму

Ми з бабусею пили чай і розмовляли про все на світі. Говорили про майбутнє, згадували минуле, переглядали родинний фотоальбом. У неї багато старих, іще чорно-білих світлин, і кожна — ​спогад, цікава історія. Я гортала сторінки, а бабуся розказувала про події і людей, які зображені на знімках

—Це весілля дядька Петра, оце твого дідуся в армію проводжали, а то ми на практику їздили, — ​все життя у тому альбомі. Це дядько Василь з Катериною, а це вже з Надією. Стільки часу минуло, аж не віриться, — ​задумалася бабуся.

— У нього було дві жінки? — ​запитала я, взявши до рук обидві фотографії.

— Ой дитино, чого тільки не було в цьому житті. А про цю історію хоч кіно знімай.

— Розкажіть мені, — ​зацікавлено глянула я і зручніше вмостилася у кріслі, бо дуже люблю слухати родинні історії…

Марія знала і те, хто народив Надійку, й те, чому жінці довелося написати відмову від дитини.

…Василь був видним парубком. Будь-яка дівчина охоче стала б йому за дружину. І гарний, і розумний, і господар добрий. Після армії вивчився на механіка і працював в одній із машинно-тракторних станцій. У їхнє село тоді приїхала на роботу молода красива вчителька — ​Катерина. Полюбилися вони одне одному і майже відразу одружилися. Жили в достатку та злагоді. Для щастя не вистачало в їхній сім’ї лише дитячого дзвінкого сміху, та своїх діток Бог не дав. Через сім років подружжя взяло собі немовля з будинку маляти. Зростала дівчинка Надійка розумною, кмітливою. Та недовго тішився молодий батько сімейним щастям. Кохана дружина потрапила в лікарню, де згодом померла… Йшов час. Василь розумів, що виховувати доньку самому буде непросто, але одружуватися вдруге не поспішав, не міг забути Катерину.

На день народження Надійки приїхала в гості сестра покійної, Марія. І, спостерігаючи за дівчинкою, тихо сказала Василеві: «Будь-хто радий стати тобі дружиною, та чи стане матір’ю дитині?» І тоді розповіла вона велику таємницю… Марія знала і те, хто народив Надійку, й те, чому жінці довелося написати відмову від дитини. «Її теж Надією звати?» — ​здивувався чоловік. Марія, усміхнувшись, кивнула.

Василь не одразу погодився на знайомство. Але мала Надійка так часто питала про маму, що батьківське серце не витримало, поїхав у місто. Справжня мати дівчинки працювала в ательє з пошиття чоловічого одягу. Вирішив не розказувати все одразу, спершу замовив собі костюм, щоб придивитися до кравчині, зрозуміти, чи варто відкривати їй правду.

Надія помітила зацікавленість чоловіка, але не хотіла тішити себе оманливими сподіваннями. Василь же, спостерігаючи за нею, бачив неймовірну схожість зі своєю дочкою. Сумнівів не було: це її біологічна мати.

Приємна зовнішність, неприхована доброта і щирість карих очей розтопили лід у серці молодого вдівця. Та чоловік не знав, як сказати, хто він і чому насправді приїхав, тож повернувся додому ні з чим. Коли вже забирав пошитий костюм, то показав жінці знімки маленької Надійки і розказав, як із покійною дружиною взяли немовля. Жінка розплакалась, притулила до себе фото і тихо прошепотіла: «Дякую». Василь обійняв її за плечі і мовив: «Їдьмо додому».

— Ого, і вона поїхала? — ​захоплено запитала я.

— Поїхала. З часом вони збудували будинок, мали ще спільних дітей, віддали дівчат заміж, хлопця оженили і внуків діждали. Прожили разом багато щасливих років, — ​завершила розповідь бабуся.

— Невже так буває?

— Буває, якщо така доля…

Світлана САХАРУК, студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики СНУ ім. Лесі Українки


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.