Так ніхто не кохав
Знаю: ми таки стрінемся…
Криниці соснове черево,
Мов справжня — плакуча вербичка…
Ти — профі. Майстер по дереву.
А в мене — квіткова крамничка.
Ти любий мені, як сонечко.
Я гарна тобі, як рожа.
У нас підростає донечка,
На тебе, коханий, схожа.
В нас мило і пахне м’ятою
І стиглими папірівками,
І стежка біжить під хатою,
Вистукує в сад підківками.
В нас щастя хлюпоче хвилею,
Веселкою сяє на стелі.
Сюди щовесни із вирію
Летять до гніздечка лелі.
…Криниця й вербичка снилися
І долі слова напутні…
Я знаю: ми таки стрінемся…
Колись… у житті майбутнім.
Євгенія НАЗАРУК, с. Лище Луцького району.
