«Після «пекельного» автобуса більше не читаю новин», – заручниця луцького терориста - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.74 € 32.52
«Після «пекельного» автобуса більше не читаю новин», – заручниця луцького терориста

«Люди, перебувати тут було не смішно, а страшно».

Фото npu.gov.ua.

«Після «пекельного» автобуса більше не читаю новин», – заручниця луцького терориста

Лучанка розповіла про все, що відбулося 21 липня і тепер не дає їй спокою

Вона не любить згадувати події, які сталися 21 липня у центрі Луцька, каже, що понад усе прагне їх забути. Але для газети «Волинь» колишня заручниця Кривоша зробила виняток — ​розповіла про все, що тоді відбулося і тепер не дає їй спокою.

— Мене постійно впізнають, випитують і шукають зустрічі. Причому ставлять досить некоректні запитання на кшталт: «Що, знов будеш їхати?» чи «А ви були в памперсах?». Ніхто не зрозуміє, як ми там почувалися, але можна хоча б у соціальних мережах не знущатися… Люди перегинають палку — ​було не смішно, а страшно, — ​каже лучанка Наталія Бойко.

Читайте також: Як терорист «Плохой» змусив Президента Зеленського виконати його умови

За її словами, все почалося вранці, коли їхала у Журавники, що на Горохівщині. Каже, в автобусі опинилася випадково: прогавила два попередніх, от і сіла у злощасний Краснилівка–Берестечко.

— У транспорт терорист зайшов на автостанції біля «Варшавки»: спокійно сів, почекав, поки заплатимо за проїзд і трохи від’їдемо. А потім дивлюся… Чоловік з автоматом звідкись узявся! Подумала: може, кіно знімають чи то якийсь військовий… І раптом «бабах» — ​постріл у стелю — ​відразу заклало вуха. А потім злочинець каже: «Автобус захоплено — ​у мене зброя, їдемо в центр». Всі сиділи тихо, як миші, боялися навіть пискнути, — ​поділилася лучанка.

Заручниця розповіла, що зловмисник представився Максимом «Плохим», а потім озвучив свої вимоги і наказав телефонувати родичам або друзям, які мають хоч якийсь зв’язок із журналістами.

Читайте також: «Спокійний» терорист хотів «змінити систему»: 21 липня до Луцька була прикута увага всього світу

— Оскільки знайомих у медіа я не мала, то вирішила зателефонувати своєму чоловікові Степану. Кажу: «Нас захоплено… Чуєш, терорист із автоматом захопив автобус. У центрі стоїмо…». Та він нічого не второпав — ​подумав, що жартую.

За словами волинянки, час тягнувся нестерпно довго: страх, погрози, напруга, погане самопочуття… Ще й 69-річна сусідка збоку почала панікувати, плакати.

— Вона постійно повторювала, що внуків не побачить, а я благала її мовчати, бо мене вдома чекають двоє дітей і чоловік. А та раптом рукою почала махати: через судоми викривлялися пальці й дуже тремтіли коліна. Я думала, він її чимось ударить по голові, але той приніс таблетку і сам теж випив, мовляв, рознервувався, — ​говорить Наталія.

Перед звільненням нестерпно було слухати вибачення терориста, бо єдине, чого хотіла, — ​аби він відчув те саме, що й заручники, які при кожному пострілі прощалися із життям.

Каже, злочинець здебільшого поводився адекватно, навіть пообіцяв нашій героїні, що вона доживе до свого дня народження, коли почув, що та сумнівається. Але така поведінка швидко змінювалася на протилежну.

Жінка розповіла, що найстрашніше було, коли «Плохой» почав стріляти у дрон. Після цього він закрив усі люки.

— Далі було справжнісіньке пекло: задуха, сморід, дим… Воду пити не могла, бо в туалет не відпускав, тому постійно обливалася нею, але коли це перестало допомагати, вирішила трохи пригубити… Через деякий час я була вже напівсвідома. Єдине, про що думала, чи довго ще протягну… Це найстрашніше, що зі мною коли-небудь траплялося, — каже лучанка.

Пориви злості Кривош проявляв не раз: лютував, коли дізнався, що його назвали психічно хворим, стріляв у власний планшет і погрожував зірвати одну гранату на вулиці, а іншу всередині автобуса, коли поліцейський намагався поставити йому запитання.

— Я показувала службовцю, аби він ішов звідси, бо тільки ускладнює ситуацію… Моє серце тоді ледь не вискочило: від високого тиску думала, що перепонки у вухах полопають, а від пекучого болю в потилиці — ​мозок закипить. Тоді терорист був настільки розгніваний, що я навіть втечу вигадала: побачила над вікном молоток і планувала вибити ним скло, а потім вискочити, але вчасно усвідомила, що можу заробити собі кулю, — ​ділиться пережитим Наталія.

Як висловилася наша героїня, перед звільненням нестерпно було слухати вибачення терориста, бо єдине, чого хотіла, — ​аби він відчув те саме, що й заручники, які при кожному пострілі прощалися із життям.

— Наступного дня я була дуже розсіяна і сонна… Часом забувала, хто я і де знаходжуся. Відчуття таке, ніби з іншої планети прилетіла. За подіями не спостерігала, бо пішла стажуватися на нову роботу. Через день мені не покращало: хоча туман у голові розвіявся, але я почала пригадувати… Це все і досі не дає мені спокою: через перекручені новини і дурні відгуки довго не можу заснути і бачу нічні кошмари, тож ​приймаю заспокійливе, — ​поділилася Наталія.

Після пережитого вона почала більше цінувати життя. Тому вирішила, що сьомого серпня, у день свого народження, запросить на святкування усіх рідних, бо хто знає, що буде завтра…

Ірина КРАВЧУК


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.