Коли Світязь стане волинським Шарм-ель-Шейхом? Колонка Алли ЛІСОВОЇ
Цього року, кажуть, все не таке: і погода, і навчання, і свята… І відпочинок теж. У кожного — він свій. Тепер ще й коронавірус вніс корективи. Та справжні сміливці, попри все, вирушають до вітчизняних морів, більші відчайдухи мандрують за кордон. Втім, багато волинян місцем літнього релаксу вибирають Світязь
Коли туди їхали, для «приколу» уклали парі на те, скільки коштують тепер знамениті світязькі пампухи. Я програла, бо прогнозувала 25, а вони виявилися на 5 гривень дешевші. Поставила сестрі три кави. І хоч ще дуже хотілося підтримати фінансово хлопчаків-продавців кукурудзи, але 25 гривень за один качан щодня — це все-таки, як не крути, забагато. Коли не було сонця, намагалися урізноманітнити відпочинок лісовими прогулянками. Правда, «кайфу» було мало через нашестя комарів, від яких ніщо не рятувало.
Один день присвятили поїздці в село Світязь — «місце паломництва» відпочивальників. В очі впадають разючі зміни та оновлення. Але вони стосуються в основному ресторанно-розважальних закладів. Оскільки я поєднала приємне з корисним (треба було підготувати матеріал), то мені пощастило побачити ферму диких кабанів, сучасну хлібопекарню, відвідати унікальне місце — інтеграційний центр у Замлинні.
То чому б такий чи якийсь інший туристичний маршрут не запропонувати подорожуючим? Адже чимало з них приїжджає на Волинь вперше і були б раді пізнати наш край ще й за цікавими історичними фактами (у селі Машів, наприклад, жив видатний польський письменник Болеслав Прус), сучасними підприємствами тощо. Разом із тим можна було б продумати відкриття великого комплексу з використанням усіх поліських принад. Тоді б ті, хто їхав на Світязь, не поглядали б весь час в інтернет на прогноз погоди. І відпочинок не обмежувався б лише літніми місяцями, а отже, туристична індустрія на Волині отримала б розвиток. Завдяки туризму прекрасно розвивається не одна країна!
4 квітня минулого року ми з друзями після чотирьох годин перельоту приземлилися в Єгипті. Світ був огорнутий легким туманним шаром, у якому проглядалися пальми та інша екзотика, у повітрі витав терпкуватий запах моря. Після півгодинної поїздки комфортабельним автобусом, під час якої розпочалося знайомство з цією незвичайною країною на Синайському півострові, ми опинилися на місці.
Продавець не лише люб’язно набрав номер телефону сина, відмовившись від будь-якої оплати, а й відразу запропонував взяти його мобільник із собою, щоб поспілкуватися пізніше в номері.
Нас зустріли дуже привітно, поселили й відвели в ресторан. Єдине, що засмутило, це поганий інтернет-зв’язок. Змушені були шукати варіанти, звідки подзвонити. Була вкрай здивована, коли в одній невеличкій крамничці продавець не лише люб’язно набрав номер телефону сина, відмовившись від будь-якої оплати, а й відразу запропонував взяти його мобільник із собою, щоб поспілкуватися пізніше в номері.
Купання у Червоному морі при температурі повітря плюс 26 — супер! А ще — нічні (все відчиняється о 17.00 і працює до середини ночі) подорожі торговими вуличками, де в магазинах під дивакуватими назвами «Миша не жмот», «Адам не жмот» можна було торгуватися до наймінімальнішої ціни. На жаль, там спілкуються на «общепринятом». Але коли скрізь заявляли, що ми не «русіш», а українці, то переважно у відповідь неочікувано звучало «Слава Україні»! Було зворушливо. Насиченості нашій подорожі надавало те, що вона включала екскурсію. Незважаючи на пости з озброєними людьми, почувалися безпечно. Ми побували на місцях шестиденної війни з Ізраїлем, де збудований величний комплекс на честь загиблих єгиптян. Відвідали всесвітньо відому фабрику лікувальних олій. Довідалися багато неймовірної інформації про харчування і побут місцевих жителів, про роль жінки в їхньому соціумі, про те, як вони вживаються з племенами бедуїнів. Тобто, за прийнятну ціну («горіла» путівка й «пік» мандрівок ще не почався) повернулися додому з прекрасними враженнями. Чи стане колись Волинь омріяним місцем відпочинку хоча б для багатьох українців, я вже не кажу для іноземців?
