Курси НБУ $ 39.60 € 42.44
Жителі ківерцівського Острова не дали закрити ні ФАП, ні магазин

Тимофійчик – один із десяти наймолодших мешканців села.

Фото Людмили ЯКИМЧУК.

Жителі ківерцівського Острова не дали закрити ні ФАП, ні магазин

Подорослішавши, Тимофійчик, якому нині так затишно на руках у рідних, розповідатиме, що народився у цьому волинському селі — невеличкому, але такому багатому на красу природи і щирість сердець

«Ми теж люди, хоч і живемо на околиці району»

Вочевидь, доля покличе його на навчання в шумні й великі міста, але пам’ять про край дитинства серед широких ланів, усміхнених соняхів, клекоту журавлів і щебетання пташок у лісах не раз манитиме сюди. Як і свого часу — його бабусю, сільську медичку Ольгу Сопільник. Рівненчанка, випускниця Ківерцівського медичного училища, приїхала за направленням і працює вже три десятиліття. Вийшла заміж за місцевого хлопця, створила міцну сім’ю. Залюблена у професію й людей, яким приходить на поміч у непрості для них моменти. Дуже задоволені нею односельчани, бо встигає і в Тростянецькій школі, і в Острові надати медичну допомогу. Віднедавна стала ще й активісткою: із 8 кандидатів на минулих виборах саме Ольгу обрали сільським депутатом.

 У тамтешньому ФАПі лікують і квіти.
У тамтешньому ФАПі лікують і квіти.

 — Село росте. Маємо і діток до року, і старших багато. Допомоги потребують і представники старшого покоління. Тож ФАП, який закривали, зусиллями громади таки відстояли. І маємо тут усі необхідні умови. Адже в Острові — теж люди!

У найвіддаленішому найменшому селі, де лиш одна вулиця, бережуть давні звичаї та обряди, створюють сім’ї, народжують діток… Як захист і відданість вірі — ​уквітчаний Хрест при дорозі. Певний сервіс створюють місцеві владці. Адже і в маленькому селі є великі людські потреби. Як-от ФАП, для прикладу… Про нього можна було б забути назавжди, якби не втручання депутатів і місцевого лідера. Фельдшерсько-акушерський пункт хотіли ліквідувати у зв’язку з реформуванням у медицині, та на місці знайшли вирішення проблеми на користь людей.

Добратися до села теж було непросто. Наполягання голови ОТГ Олександра Ковальчука — ​і ходить рейсовий автобус, встановлена зупинка… Ще ж і магазин закривали — ​та ні ж, працює! А як же інакше, якщо дбаєш про людей, а не сліпо вико­нуєш накази. Скажу лише: якщо увага керівника доходить і до тих кількох хатин у маленькому селі, то його поважають, підтримують, знають і люблять. І невелику споруду можна перетворити не тільки на пункт швидкої медичної помочі, а й на осередок сільського життя. Аби лиш бажання служити людям.

Реклама Google

«Душа в нашого голови добра, то й нам добре»

Ольга Сопільник так розповідає про свою родину:

— Син Роман із дружиною Олександрою, донька Іванна з Дмитром, син Владислав, онуки Тимофій, Софійка, Діана, чоловік Олег — ​усі живемо в Острові, і від того щасливі. Маємо молодого, але людяного і принципового лідера ОТГ. Освітлення, дорога, грейдерування, огорожа біля ФАПу… Край Ківерцівського району, але стільки уваги! Душа в нього добра, то й людям добре.

Фігура у центрі села завжди заквітчена стрічками.
Фігура у центрі села завжди заквітчена стрічками.

 Листоноша Наталія Самаріна лише рік обслуговує жителів села. До неї тут трудилася все життя аж до пенсії Галина Павлівна Сопільник, яка й тепер мешкає в Острові. І так уже нас зводить доля, що ветеран поштового зв’язку — ​то свекруха сільської медички, котрій свого часу Ольга допомагала в роботі листоноші. Доставляють в Острів і видання нашої редакції. Серед постійних читачів «Волині» — ​Галина Сищик, Михайло Гапонюк, Віра Лесь…

Поліна Хваліба сама передплачує нашу газету,   ще й людям порадить і дасть почитати.
Поліна Хваліба сама передплачує нашу газету, ще й людям порадить і дасть почитати.

 Поліна Хваліба — ​також жителька цього невеличкого села. Вона перша, кого я тут зустріла. Все трудове життя — ​в колгоспі. Тож, знаючи про мізерні пенсії стареньких, я й не наважувалася завести мову про газету… Але тепер і не кажіть, що обмаль коштів і нікого ніщо не цікавить! Поліна Іванівна й у своєму поважному віці читає пресу, передплачує нашу «Цікаву газету на вихідні»! Вдячні за довіру та відданість. Змістовного читання та многоліття при міцному здоров’ї зичимо краянам. Дякувати Богу, є в кожному селі такі щирі та віддані люди.

Росте тепер Острів. Заквітчані хатини. Не у всіх мешкають люди постійно. Хтось повертається сюди з міст у батьківські оселі на літній дачний відпочинок. Життя триває. 

Пишу слова подяки, а в голові роїться щось про значення того прізвища… В цьому краще розбираються фахівці, але мені спадає на думку, що то від «хвалити Бога» — ​Хваліба… Так чи ні, але вдячна, що саме цю жінку зустріла на єдиній у селі довгій дорозі, котра від тростянецької траси веде вглиб тих колишніх поселень, на острівки життя серед боліт і лісів… Дорозі, що від Тростянця стелиться до не менш мальовничого села Лички і ген пролягає в Острів… Острів звичного життя сільських трударів, що мають і тут, у найвіддаленішому куточку Тростянецької громади, неабияку підтримку й піклування місцевої влади і найперше — ​її очільника Олександра Ковальчука.

Люди працюють, як невтомні бджілки в гарячу пору, — ​бо ж інакше ніяк. Не уявляють себе поза роботою на благо громади і сумлінним служінням землякам. Совість у них така і моральний обов’язок! І не лише перед краянами, а й перед дідами-прадідами, які тут мешкали! Не схибити! Ні дня без реальної помочі землякам! І в цьоголітню спеку кипіла робота аж на 11 об’єктах у селах! Безперечно, завойовані кубки, медалі, грамоти — ​то висока оцінка Тростянецької громади та її невтомного лідера. Та чи не найбільшим визнанням сумлінного служіння людям є відгуки самих мешканців. Чи то у великому селі, чи в найменшому: кого б зустріла і запитала — ​відповідь схожа: «Господар! Організатор! Непосида — ​весь час у русі, в роботі. І всього доб’ється для людей!».

Свою продавчиню Світлану Тимощук, яка нині  на заробітках у Польщі, чекають односельчани.
Свою продавчиню Світлану Тимощук, яка нині на заробітках у Польщі, чекають односельчани.

 Чималенький магазин в Острові. Дотримання карантинних вимог. З відвідувачів зранку — ​тільки я, тож є можливість поспілкуватися. Побачена на столі у продавчині рідна «Газета Волинь» привертає увагу…

Світлана Тимощук із родиною живе в селі. Підростають двоє діток. І тато її місцевий, тож не випадкові вони тут люди.

— Сільська влада дбає про нас. Голова й не може, вочевидь, знати всіх проблем. Але коли звертаємося, вирішує все. То людина, що сповна виконує свої повноваження, — ​стверджує Світлана. — ​А «Волинь» узяла в сусідки. Люблю її читати. Не завжди коштів вистачає на все, тому так. Цікава вона і про наш край… Хотілося б і про своє село прочитати…

Реклама Google

«Купка суші серед боліт» має 450-літню історію

То що ж то за поселення — ​той Острів? Старший науковий співробітник Ківерцівського краєзнавчого музею віднедавна, а до цього — ​його директор і професійний краєзнавець Степан Войчик поміж іншого вивчав і населені пункти Ківерцівської громади. Він старається відновити, наскільки це можливо, топоніміку нашого краю столітньої давнини, пролити світло на причини зникнення з карти окремих населених пунктів.

— Згадується кілька поселень із такою назвою, особливо при долині Стиру. Якщо уважно подивитися на карту Ківерцівщини, то впадає в око цікава деталь: велика площа центральної частини регіону порожня, немає населених пунктів. Чому так сталося? В чому загадка? Насправді ще до початку Другої світової на цьому просторі вирувало життя. Навколо та поблизу теперішніх сіл було багато різноманітних великих і малих поселень: хуторів, колоній, маєтків, фільварків, осад, військових осад, застянок, лісництв, надлісництв, лісничівок. Було… Тепер багатьох немає. Отож Острів. Як стверджує Вікіпедія, заснований 1577 року. У 1940 році — українське село: із 52 обійсть — ​ 2 єврейські, 2 польські, 1 циганське, 1 російсько-польське. До Другої світової до Острова адміністративно налеав населений пункт — ​колонія, де у 1940-му жили поляки (кілька обійсть). У 1943-му мешканці вибралися до сусідніх пляцувок, звідти після війни виїхали за Буг.

Чому ж зветься село Острів? Місце було все в болотах і забите лозою. І перший хутір тут носив назву Островок.

Про саму назву люди кажуть майже однаково. Чому ж зветься село Острів? Місце було все в болотах і забите лозою. І перший хутір тут носив назву Островок. А колишня сільрада ж складалася з хуторів. Дороги як такої не було — ​лише стежина в бік Четвертні Маневицького району. Там жили жиди і брали з хутора людей на роботу. Так і втоптали дорогу.

Росте тепер Острів. Заквітчані хатини. Не у всіх мешкають люди постійно. Хтось повертається сюди з міст у батьківські оселі на літній дачний відпочинок. Життя триває. І є кому творити славну новітню його історію.

— 165 осіб — ​така кількість населення на сьогодні. Віком від 7 до 18 років — ​17 чоловік, до 6 літ — ​10, — ​таку статистику наводить економіст Тростянецької ОТГ, яка до цього була два скликання секретарем сільської ради, Галина Смук. — ​Одиноких людей обслуговує соціальний працівник Галина Махновець, яка й проживає в Острові, тож стареньким дуже зручно. Найстарша жителька — ​1925 року народження — ​Олександра Калениківна Веселуха.

Найбільше в селі гордяться мужніми захисниками України. Двоє з них із Острова: Роман Петрук і Олександр Карпов.

Ось така вона, купка суші серед боліт, де народжуються працьовиті люди — ​патріоти.

Людмила ЯКИМЧУК


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel