Мама загиблого волинського воїна просить поновити стенд із портретами Героїв - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.17 € 32.44
Мама загиблого волинського воїна просить поновити стенд  із портретами Героїв

На банері «Вони загинули за Україну» біля Пам’ятного хреста борцям за волю України в Горохові уже важко розрізнити портрети...

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

Мама загиблого волинського воїна просить поновити стенд із портретами Героїв

Зустрічі з Емілією Крат, мамою померлого від отриманих поранень воїна АТО, айдарівця Романа Луцюка, завжди зворушливі до сліз

Учасник АТО Роман Луцюк помер  від поранення, отриманого на Донбасі.
Учасник АТО Роман Луцюк помер від поранення, отриманого на Донбасі.

 Емілія Володимирівна щохвилини пам’ятає, що в Україні — війна. Через те людиновбивче пекло на Донбасі 19 березня 2016 року не стало її сорокалітнього сина. Дасть Бог, і додому повернуться з миром усі наші солдати, та свою кровинку ця ненька, як і тисячі українських матерів загиблих доньок і синів, з болем у серці зможе поцілувати лише на могильній плиті чи на світлині.

Одного зимового вечора пані Емілія переглядала сімейний альбом і натрапила на фотографію свого Романа п’ятирічної давності, яку досі не бачила.

— Напевне, її поклала туди Романова дружина Тетяна. Тоді, у січні 2015–го, після важкого поранення в живіт під містом Щастя та шести операцій, перенесених у Києві, сина запросили на лікування до Єльського госпіталю Yale New Haven Hospital в американському штаті Коннектикут. Таня була поруч із чоловіком довгих шістнадцять місяців — до його останнього подиху, — пригадувала моя співрозмовниця складний період боротьби за Романове одужання.

Доки мама молилася, зустрічі з татом в Україні чекали дві донечки — Аліна й Анастасія. Коли Тетяна відлітала з Романом, всі думали, що повернуться звідти найщасливішими через місяців зо два, але… Важкі рани не гоїлися, лікарі дивувалися міцності організму українського пацієнта і його настільки величезному бажанню жити, що витримав важку дев’ятигодинну операцію, через чотири доби спробував успішно зробити перші кроки.

Відмовили нирки, та запрацювали після молитви, звершити яку Тетяна попросила місцевих священнослужителів. Зупинилося серце, але лікарі змогли запустити. Роман боровся за життя. Його очі й уста усміхалися крізь біль рідним у скайпі, а розум і тіло повільно втомлювалися терпіти страждання. І лише дружині Тетяні, яка не відходила від ліжка чоловіка, судилося бачити, як починає згасати надія. В цю мить вона, мабуть, уперше усвідомила найстрашніше: додому Роман не повернеться.

Коли Тетяна відлітала з Романом, всі думали, що повернуться звідти найщасливішими через місяців зо два, але… Важкі рани не гоїлися, лікарі дивувалися міцності організму українського пацієнта і його настільки величезному бажанню жити.

Про патріотизм учасника Революції гідності Романа Луцюка, його вірність фронтовим побратимам–айдарівцям (отримавши перше поранення в руку, не долікувавшись, поїхав до них на війну, щоб на собі виносити поранених із найгарячіших боїв) писала американська преса, зокрема популярне видання NewHaven Register. Потребами родини Луцюків щодня цікавилася українська діаспора в США. Познайомитися з легендарним українцем, який вразив Америку любов’ю до сім’ї і Батьківщини, волею до одужання, приїжджали конгресмени й сенатори. На цьому фото Емілія Володимирівна впізнала і відомого українського співака й композитора Святослава Вакарчука, який саме був у США й відвідав пораненого земляка. Цей момент теж зафіксували заокеанські ЗМІ.

«Дякую вам, пане Свято­славе, що тоді навістили мого сина. Хтозна, можливо, завдяки і вашому візитові в Романовій душі спалахнув ще один вогник надії на життя. Співайте частіше написані вами слова:

Гілля калин похилилося.

Мамо, кому ж ми молилися?

Скільки іще забере вона

Твоїх дітей, не твоя війна?

Нехай їх чують ті, хто вершить долю країни», — попросила написати пані Емілія на сторінці артиста.

А ще, поцілувавши і сховавши знімок, наче дорогоцінну коштовність, осяяна спогадами про сина, жінка враз посмутнішала і запитала: «А до кого мені звернутися, щоб поновили стенд зі світлинами наших дітей біля Пам’ятного хреста борцям за волю й незалежність України «Вони загинули за Україну»? Якщо на це не вистачає грошей у влади, його власними коштами відновимо ми, сім’ї загиблих воїнів АТО Горохівщини».

І справді, банер на святому місці змінився до невпізнанності. Фарби вицвіли під сонцем, їх змили дощі (на фото). Моторошно бачити його таким, адже ці люди віддали за нас найцінніше — своє життя.

Авторка цих рядків знає, що на передостанній сесії районної ради голова фракції Аграрної партії України у районній раді Галина Дзецько внесла пропозицію поновити стенд. Таку ініціативу депутати підтримали одноголосно, а ось реалізувати її, очевидно, не встигли, склавши повноваження і ввіривши їх керівництву новоутвореної Горохівської ОТГ на чолі з Віктором Годиком.

— Стенд встановлювали волонтери, найближчим часом поцікавлюся, хто виконував замовлення, й оновимо його. Це — не проблема, обов’язково зробимо, — запевнив міський голова в телефонній розмові.

Немає сумнівів, що так і буде, що оновлення стенду стане першою справою честі нинішніх обранців.

Читайте такожПрезидент вручив Золоту Зірку Героя України батькові загиблого айдарівця з Волині