Пенсія — 2100. Плата за комуналку — 2100. Сама, незряча, хвора на цукровий діабет... - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.71 € 33.08
Пенсія — 2100. Плата за комуналку — 2100. Сама, незряча, хвора на цукровий діабет...

Грошова компенсація субсидії далеко не покриває нарахувань.

Фото: 24 канал.

Пенсія — 2100. Плата за комуналку — 2100. Сама, незряча, хвора на цукровий діабет...

Не встигли споживачі комунальних послуг оговтатися від платіжок за доставку газу, придуманих, як на мою думку, просто зі стелі, як знову звідусіль шокуючі новини: зростає плата за газ, електроенергію, а в нашому місті – ще й за водопостачання. Бо, пояснює керівництво «Нововолинськводоканалу», не мають як погасити проценти Світовому банку. А ще зарплату своїм працівникам змушені підвищувати. Тільки до чого тут ми з вами? Якщо знали, що бракуватиме коштів на розрахунок, то, можливо, не слід було погоджуватися на мільйонні суми?

Валентина ПЕТРОЩУК, заслужений  журналіст України

Платіжки за комуналку й справді шокують. Розповім про це на конкретному прикладі. По добрій волі вже кільканадцять років опікуюся своєю колишньою сусідкою, котра внаслідок важкої форми цукрового діабету повністю втратила зір. Їй свого часу в пенсійному посвідченні поставили букву «А» і сказали, що такі інваліди — на особливому рахунку і матимуть більші пільги. А як же насправді? Мабуть, років п’ять тому написала від її імені заяву на отримання пільгової путівки на лікування в санаторій. З того часу на початку кожного року заношу довідку з лікарні, що ця людина вкрай потребує такого лікування, та черга майже не посувається. Напрошується висновок: швидше помре, як поїде у здравницю.

А тепер про комуналку. На сьогодні ця сліпа жінка отримує пенсію у розмірі 2100 гривень. Раніше мала більш-менш нормальну субсидію і, як кажуть, якось зводила кінці з кінцями. Зараз, відколи запровадили так звану грошову компенсацію на субсидію, сума її далеко не покриває нарахувань. Зрештою, навіть перераховують її на картку значно пізніше, аніж надходять рахунки на проплату. І ось днями прийшла платіжка за грудень минулого року за комунальні послуги, від якої, як кажуть, очі на лоб полізли. Навіть незважаючи на те, що погода як для грудня була теплою, а відтак нарахування мали б бути невеликими, сума тільки за опалення становить без декількох гривень півтори тисячі. Коли додати сюди електро­енергію, вивіз сміття і т. д., то якраз і виходить...

2100 гривень. А за що ця обездолена жінка має харчуватися, за що куплятиме ліки, без яких не проживе, мабуть, і тиждень? Чи зрозуміють це коли-небудь ті, хто приймає драконські закони та постанови про підвищення проплат? Упевнена, що ні. Бо живуть в інших реаліях, і пенсії цієї сліпої жінки їм навіть не вистачить на обід у ресторані.

Зараз, відколи запровадили так звану грошову компенсацію на субсидію, сума її далеко не покриває нарахувань.

А тим часом в Україні, в тому числі й нашому місті, є тисячі тисяч людей, котрі десятиліттями не сплачують комунальних послуг і просто сміються з нас, совісних платників. Бо вважають себе мудрішими, адже вже був час, коли їхню заборгованість просто списали і тепер сподіваються, що так буде й надалі. Тільки у Нововолинську борг за газ становить уже понад 32 мільйони гривень!!! Назвіть ще десь таку державу, де можна користуватися благами і за це не розраховуватися? Щоб не морочити собі голову і не воювати з боржниками, перекладають це на наші плечі, щоразу збільшуючи ціни або придумуючи нові платежі, як ото доставка газу. Виходить і справді як у тій народній приказці: хто їде, того ще й поганяють.

Так, і колись були багаті та бідні люди, але такої прірви в грошовому забезпеченні не було ніколи. То хіба варто дивуватися, чому тікає з України високоінтелектуальна молодь – майбутнє нашої нації?

А де і в кого шукати захисту людям поважного віку? Їх обдирають як липку комунальними платежами, ділки нерідко навішують на них кредитні борги, про які вони, як кажуть, ні сном ні духом, переписують і забирають житло. Де їм шукати правду? У судах, які давно перестали бути справедливими, та й при тих зарплатах, якими наділили суддів, вони дивляться на цих нещасних людей як на другосортних, бо якого хабаря можуть запропонувати зі своєї мізерної пенсії?

Ось уже майже тридцять років Україна незалежна. Як довго цього чекали українці! Та, видно, не тою дорогою ведуть нас наші поводирі. Час схаменутися, щоб не було пізно, і зрозуміти: терпіння людське не безмежне.