Здається, лучанка просто ріже папір, а витинаються унікальні картини та портрети - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.41
Здається, лучанка просто ріже папір, а витинаються унікальні картини та портрети

Picasa

Здається, лучанка просто ріже папір, а витинаються унікальні картини та портрети

З-під її леза проглядає обличчя Василя Стуса. Дивуюсь, як за допомогою канцелярського ножа та кольорового паперу можна передати в погляді поета всю його кришталеву чесність чи зробити так, щоб зі складених маленьких паперових клаптиків зацвіли квіти… Уже шістнадцять років луцька майстриня Олеся Іщук (на фото) створює «витинанну графіку» — ​картини, в яких вона втілює свої думки, емоції, найрізноманітніші образи

«Де ви купуєте ляльки?» — ​«Самі створюємо! Однак про манікюр варто забути»

— У дитинстві я багато часу проводила не в компанії надворі, а вдома, — ​розповідає жінка. — ​До бабусі часто їздила в село, і це був мій окремий світ, де я надихалася природою. Хоча у художню школу почала ходити лише у 8-му класі. До того займалася гімнастикою, танцями, але це все було не моє, бо там треба мати сталевий характер та терпіння. То були сльози — ​оці шпагати! Я любила малювати, і батьки це розуміли. В художній школі потрапила до чудового викладача Галини Івашків. Вона дуже творча й цікава людина, і на той (пострадянський) час це була нова європейська особистість.

Олеся Іщук мріє створити в обласному центрі Волині осередок витинанки.
Олеся Іщук мріє створити в обласному центрі Волині осередок витинанки.

 Продовжила навчання у луцькому ВПУ № 2 на відділі живопису. Вищу освіту здобула в Інституті мистецтв Волинського національного університету ім. Лесі Українки, після закінчення якого Олеся влаштувалась у Волинський академічний обласний театр ляльок, де не тільки створювала ляльки, але й була художником-постановником вистав.

Цей світ заворожував. Адже створення театральної ляльки — ​це магічний, але водночас складний і колективний процес, у якому задіяно багато людей. Спочатку режисер-постановник обирає п’єсу, разом із художником вони обдумують та візуалізують образ майбутньої постановки. Малюються ескізи — ​художні та технічні. З технічними працює механізатор, який і наділяє ляльку здатністю рухатись.

Тепер за допомогою витинанки можу сказати все, що наболіло в душі, з приводу чого радію, виразити весь свій всесвіт. 

Перша вистава для мене була найвдалішою, бо в ній перегукувалися волинські мотиви: колір, колористика і, звісно, витинанки.

— Насправді це дуже важка фізична робота, — ​розповідає Олеся. — ​Там треба працювати руками, і про манікюр варто забути. Спершу за параметрами, зазначеними в ескізі, ліпиться голова з глини, яку потім розділяють навпіл та заливають гіпсом, щоб отримати відбитки. Коли пап’є-маше висохне, ці дві половинки виймаються та склеюються. Готову голівку віддають механізатору, який робить рухомі деталі — ​ручки, ніжки, очі. А потім лялька знову повертається до художника-оформлювача: він одягає на неї поролон, з якого за викрійкою створював животик і спинку. Коли ця частина роботи завершується, за справу беруться костюмери.

«За допомогою паперу можу виразити весь свій всесвіт», — каже Олеся.
«За допомогою паперу можу виразити весь свій всесвіт», — каже Олеся.

 Як художник-постановник Олеся й сама поставила три спектаклі за своїми ескізами: «Як горобець розуму шукав», «Івасик-Телесик», «Гусеня» (Волинський академічний обласний театр ляльок) і «Лесь Курбас та Пауль Клее. Зустріч на небі» (відбулась у Києві). Було створено Imagination Format Studio Паперовий театр. Специфіка таких вистав дуже складна, тому що тут і ляльки треба знати, і костюми акторів, і закони сцени.

— Іноді на екскурсію у театр ляльок викладачі приводили діток і запитували: «Де ви купуєте ляльки?» — ​усміхається Олеся. — ​Самі створюємо! Перша вистава для мене була найвдалішою, бо в ній перегукувалися волинські мотиви: колір, колористика і, звісно, витинанки.

Нині вона працює у Палаці культури Луцька, де долучається до організації мистецьких заходів та виставок. Є керівником «Паперової майстерні», в якій навчає як дітей, так і дорослих. І мріє створити в обласному центрі Волині осередок витинанки.

«Раніше мої роботи не були такими відвертими, як зараз»

Це її нове захоплення, коли картини та живопис відійшли на другий план, з’явилось після народження дітей.

— У мене немає майстерні, де можна було б працювати, — ​розповідає мисткиня. — ​А токсичні випари фарб шкідливо впливають на здоров’я дітей. Коли можливості обмежені, а тобі хочеться творити — ​берешся за щось нове, зокрема малювання папером. Спершу це були якісь симетричні огірочки, грона винограду: тоді воно здавалось таким милим і гарним… Відчула — ​це моє. Традиційну витинанку люблю, але не у своєму виконанні. Гадаю тому, що це ставить у певні рамки, про які постійно треба пам’ятати, а це відволікає мене. І взагалі, коли розпочинаю роботу, забуваю, що в мене в руках лише папір і ніж, малюю папером на папері. Не дотримуюсь відповідності фактури, товщини, головне — ​форма і колір.

 «Коли розпочинаю роботу, забуваю, що в мене в руках лише папір і ніж, малюю папером на папері», – каже Олеся.
«Коли розпочинаю роботу, забуваю, що в мене в руках лише папір і ніж, малюю папером на папері», – каже Олеся.

 Сьогодні у своїх понад 2000 витворів лучанка демонструє унікальний світ образів, роздумів, емоцій, створений техніками витинанка й аплікація. Роботи — ​ажурні, складені з кількох аркушів паперу, симетричні й асиметричні, поліхромні та однобарвні.

— Теперішні мої роботи відрізняються від попередніх сміливістю, — ​зазначає Олеся. — ​Раніше не були настільки відвертими, як зараз. Я вже вийшла за межі симетрії, можу творити на будь-які теми, хоч їх насправді і не так багато у художників. Тепер за допомогою витинанки можу сказати все, що наболіло в душі, з приводу чого радію, виразити весь свій всесвіт. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.