За вірш «Мамо, не плач, я повернусь весною…» її називали «недобитою бандерівкою» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.02 € 33.32
За вірш «Мамо, не плач, я повернусь весною…» її називали «недобитою бандерівкою»

У далекій Португалії українка регулярно бере участь в акціях на підтримку своєї держави.

Волинь-нова

За вірш «Мамо, не плач, я повернусь весною…» її називали «недобитою бандерівкою»

Його авторка, відома поетеса й патріотка Оксана Максимишин–Корабель, живе в Португалії, тричі на тиждень проходить сеанси гемодіалізу, чекаючи на пересадку нирки. Але з її дописів у соцмережі «Фейсбук» помітно, як і надалі всіма фібрами душі вболіває за українців і все українське

«Так переболіла тими словами, що думала — буде інфаркт»

Цього року, у річницю Майдану, знову згадувався вірш–пісня літераторки й журналістки з Яворова на Львівщині «Мамо, не плач, я повернусь весною…», присвячений матерям загиблих героїв. Ця поезія є в переліку речей, що глибоко розкажуть про Небесну сотню, певно, й через віки.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. І любив Україну.

Вона, як і ти, була в мене одна.

«Так переболіла тими словами, що думала — буде інфаркт», — говорить пані Оксана. Саме за цю поезію у соцмережах її називали «недобитою бандерівкою»…

Цього року пані Оксана розмістила в соцмережі печальне вітання на чорному тлі: «З днем народження, Небесна сотне»…

А для нашої редакції надіслала свої роздуми.

«Чому цю постанову прийняли тільки тепер, коли родичі загиблих пройшли сім кіл пекла?»

Нарешті! Верховна Рада спромоглася зробити заяву напередодні роковин розстрілів Героїв Небесної сотні про те, що Революція гідності — один із ключових елементів українського державотворення. Але чому тільки зараз, де були державотворці у минулі роки?! Чому родичі Героїв Небесної сотні мали пройти сім кіл пекла, аби не дати проросійським силам перекручувати факти й очорнювати великий подвиг тих, хто віддав за європейські цінності найдорожче — життя… «Ця постанова насамперед про справедливість», — сказала з трибуни парламенту народна депутатка від «Голосу» Олександра Устінова. І хочеться вірити, що наступним кроком буде справедливий суд і покарання тих, хто спричинився до вбивств на Майдані. Все таки хочеться вірити у справедливість.

«Дуже втішила мене новина про закриття проросійських телевізійних каналів»

Це перший вагомий крок, дай Боже, не останній, з перетворення нашого президента–шоумена на президента–державника. Хочеться вірити, що за цим кроком будуть й інші. Бо ж дратує оточення Зеленського, дратують тупі чиновники, дратує корупція й брехня у провладних кабінетах. Вибивають із колії новини про зубожіння українців, серце розривається, коли бачиш, як родичі хворих буквально на колінах вимолюють у доброчинців кошти, щоб мати змогу провести хіміотерапію чи надскладні операції, які врятують життя близьким людям. Так не повинно бути! Якщо не буде проведено якнайшвидше медичної реформи, то все інше не матиме жодного сенсу…

Атлантики до дітей-сиріт Героїв вирушає не раз на рік»

Коли я приїхала в Португалію (це було вісім років тому), доля звела мене із Валентиною Тимчук, яка є засновницею волонтерської організації «Добре серце». З тих пір товаришуємо і допомагаємо одна одній реалізовувати проєкти. Організація вже відома в усьому світі, бо об’єднала українців із багатьох країн (Ірландії, Америки, Канади, Нідерландів, Греції, Франції, Латвії). Завдяки доброчинцям в Україну привезено тонни допомоги. Щороку перед святом Миколая для дітей-сиріт, батьки яких загинули на Майдані чи в зоні АТО, волонтери передають подарунки. Така акція проводиться й перед першим вереснем. Сиротам даруємо портфелики, одяг, взуття, смаколики тощо.

«Послуговуватися мовою країни, в якій живеш, — ​вияв поваги»

Португальською не віршую. Аби писати, потрібно думати тією мовою. А я думаю українською, хоча в побуті мусиш послуговуватися мовою країни, в якій живеш. Це насамперед вияв поваги й вдячності до землі, яка дала тобі прихисток. І бути інакше не може.

Жінка мріє приїхати до Києва й стати на коліна перед портретами загиблих героїв.
Жінка мріє приїхати до Києва й стати на коліна перед портретами загиблих героїв.

 Тому й дратують люди, які все життя живуть в Україні, а не здатні чи не хочуть вивчити мову… Часто слухаю гостей-політологів «Емігрантського радіо» й нерідко сама є гостем редактора цього ЗМІ Івана Кокуци. Люблю читати. Віддаю перевагу друкованим книжкам. Люблю вдихнути їхній запах, потримати в руках. Цього мені в Португалії бракує, бо нема де придбати новинки. Тому змушена читати електронні книжки. Нещодавно побачив світ ще один мій твір «Про що говорять твої очі». Тут є не лише поезії, а й новели. Друзі кажуть, що це чудовий подарунок для коханих жінок у переддень весни.

«Операція через коронавірус відклалась, зате отримала першу вакцину Pfizer»

На жаль, уже рік, як і Португалію лихоманить страшний вірус. І нині ситуація дуже невтішна. Всі лікарні переповнені коронавірусними хворими. До сьогодні не можу прийти до тями від страшної звістки, що помер тут, у Португалії, наш волонтер, медик, Людина з великої літери Микола Чабан… Тут зачинено все, працюють лише аптеки і продуктові магазини, введено масковий режим, заборонено без поважної причини залишати своє місто. Але й ці заходи не дуже допомагають — ​хворих не меншає. Багато людей втратило роботу, відчувається напруга, ціни на багато товарів полізли вгору…

Хочеться вірити, що наступним кроком буде справедливий суд і покарання тих, хто спричинився до вбивств на Майдані.

Тішить те, що в країні вже розпочали щеплення. Я також отримала першу вакцину Pfizer, через двадцять днів очікую другу. На жаль, мої проблеми ще не вирішились. Я й далі у черзі на трансплантацію нирки, тричі на тиждень проходжу процедуру гемодіалізу. Тому наразі в Україну повертаюся тільки у снах.

Нові поезії Оксани Максимишин-Корабель читайте на сайті volyn.com.ua.

Дев'ятий вал

Наш корабель накрив дев'ятий вал,

метал на друзки розривали

високі хвилі, що впадали в шал

І падали ми й знов вставали.

Наш корабель накрив дев'ятий вал,

ми проклинали злу стихію,

здавалося, сам чорт справляє бал

і сіє в душах безнадію.

Ми не здалися і пішли у бій,

тіла лишали слід кривавий,

ламав нам ноги й руки буревій,

сміявся з нас, як змій лукавий.

Здавалося, ось-ось підем на дно,

пробила бік могутня хвиля

і крениться, і хилиться судно,

і до загибелі лиш миля.

Нерівний бій прийняли ми тоді,

в серцях не гибіла надія

перемогти цей ураган в борні

і подолати злу стихію.

Наш корабель накрив дев'ятий вал,

судно нам хвилі розривали

а ми життями зупиняли шквал,

а ми собою борт латали.

 

 

В ПЕРЕДЧУТТІ ВЕСНИ

Ще не весна, а лиш передчуття...

чуття весни, немов чуття любові.

Vivat тобі, vivat тобі весна,

де дні ласкаві - котики вербові.

Забудуться і сніг, і холоди,

і все негоже скоро кане в Лету.

Й на яблуні рожеві пелюстки

і Муза щось шептатиме поету.

Фіалки запах й сині небеса...

чуття весни, немов чуття кохання.

Помила коси у ріці верба

на зустріч з вітром має сподівання.

Оксана Максимишин-Корабель

23 лютого 2021

Португалія


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.