До мами. На небо… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
До мами. На небо…

«Одна непрохана сльозиночка скотилась, але він швидесенько витер, аби мама не побачила».

Фото із сайту pixabay.com.

До мами. На небо…

Петрусик ішов і все поглядав собі під курточку, ніби боявся, що його найбільший скарб візьме і випарується. Але ні — ​книжечка була на місці. Нова! Ще пахне свіжою фарбою. Цікава, напевне, але Петрусь навіть не розгортав ще. Він уже з мамою. Вмоститься біля неї тихесенько, як колись, і погляне, що ж там під яскравою палітуркою

Надворі не по-зимовому тепло сьогодні. Вчора ще дощило і під ногами болото, але Петрусик не зважав. Ще трошечки — ​і він уже буде біля неньки. Ось і ворота, ось і рідний горбочок…

Петрусь перехрестився і поцілував хрестик. З усіх сил намагався не заплакати, бо ж обіцяв мамі, але не зміг. Одна непрохана сльозиночка все ж скотилась, але він швидесенько витер, аби мама не побачила. Вона така! Усе завжди бачить і помічає, хоч що приховуй, вона все завжди знала.

Взяв книжечку і примостився поруч. Йому чомусь тут завжди було затишно. Навіть от зараз, хоч і зима, а тепло на землі сидіти. Відкрив книжечку і завмер. Яка ж краса! Обрав казочку — ​і старанно почав читати. Він не вмів ще добре, але по складах уже непогано виходило — ​вчителька хвалила.

— А вона добра, наша вчителька, — ​промовив. — ​Знаєш, мамо, якби татко не тітку Тамару, а її за жінку взяв, я був би щасливим.

— А вона добра, наша вчителька, — ​промовив. — ​Знаєш, мамо, якби татко не тітку Тамару, а її за жінку взяв, я був би щасливим. Це ж вона одна сьогодні мене з днем народження привітала. Тато і тітка Тамара навіть на «добрий ранок» не відповіли зранку, а вона от цю книжечку дала. Казала, спеціально для мене купила, бо знає, що я казки читати люблю.

Він усміхнувся і знову почав старанно складати неслухняні літери в слова. Замовк. Тінь сумніву сковзнула по обличчі. Казати чи ні? Скаже, це ж мама, їй усе можна розповісти.

– А я відучора не їв, мамо. Ти не переймайся, навіть не відчуваю голоду. Просто тітка Тамара наполягала, щоб я її мамою кликав, а я відповів, що не буду, бо моя мама — ​ти і ти на небі, а вона мені чужа. Ти ж сама вчила правду казати, от я й не обманюю, бо ж обіцяв тобі. А вона спересердя наговорила, що нема ніякого неба, а ти не там, а тут — ​під землею… Їсти не дала, казала, хай мене мама годує.

Помовчав.

— А вчителька мені пояснила, що тітка Тамара неправду каже і що тут — ​ніби як двері у небо. І якщо я буду з тобою розмовляти, ти все чутимеш. Ти ж, правда, чуєш, мамо? Не можеш не чути, ти ж тоді казала, щоб я не переймався, коли тебе не стане, що ти будеш зі мною, хоч я тебе і не бачитиму.

А вчителька мені пояснила, що тітка Тамара неправду каже і що тут — ​ніби як двері у небо. 

Ще довго він щось розповідав, то читав книжечку. Десь ближче до вечора, обійнявши хрест, почав засинати. Брався морозець…

Дмитро, батько Петрика, додому приповз десь о третій ранку. У товариша був ювілей, вони з мужиками поздоровляли у гаражі. Тамара, образившись, ще звечора подалась до матері. «Залишив одну, та ще й з тим малим. Хай сам розбирається, а з неї досить. Нащо взагалі за вдівця заміж пішла?!» — ​розмірковувала, пакуючи свої речі.

... Петрусика кинулись шукати лиш по обіді наступного дня. Дмитро літав селом на машині, запитував про малого у друзів і знайомих. Не було байдужих — ​усі пішли шукати дитину. Знайшли!

Спить собі Петрусик біля неньки, навіть кулачок під голову поклав. Мабуть, ангелики снились, а може, сама мама за ним прийшла, бо усміхався уві сні так солодко…

Читайте також: Романтична історія на суботній вечір: «Вітер в зиму закохався, дні і ночі милувався…»

Дмитро вірить, що він зараз з нею. А якщо є на цьому світі справедливість, то і він до них піде скоро, бо ж немає йому тут спокою і життя нормального після всього того, що сталось…

Анна КОРОЛЬОВА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.