Олена Фіалковська нині оббиває пороги, щоб її прикутий до ліжка син не залишився без даху над головою.
Волинянка Олена Фіалковська: «За опіку над скаліченим сином одержую від держави... 35 гривень»
Ні, згорьована мама Олена Фіалковська із села Вербаїв Луцького району не прийшла до редакції скаржитися на щось чи нарікати на долю. Не розповідала про безсонні ночі, надірвану спину, постійну тривогу за життя своєї кровинки і страшенну втому. Просто шукала поради і розради, адже опинилася у безвихідній життєвій ситуації
Гроші, зібрані на квартиру, «з’їло» лікування
Олена родом із Молдови, але давно вважає себе волинянкою. Син — і поготів, бо ж виріс тут. Приїхала жінка услід за рідним братом Петром, який оселився в Луцькому районі. Він і виручає тепер, коли Олені треба на годинку вирватися з дому, вміє й пелюшки Андрієві змінити, і через зонд нагодувати племінника. Хоча і сам здоров’ям не може похвалитися, 5 років був на Сході в ООС.
— Андрійкові нашому в липні буде 28. А як його збила машина у Львові, то мав усього 25. Важка черепно-мозкова травма з пошкодженням стовбура головного мозку забрала у сина можливість ходити, сидіти, розмовляти, їсти. Також після аварії він втратив око. Одна мить — і життя стало суцільною мукою. Я наче передчувала біду, просила, щоб їхав того літа зі мною за кордон на заробітки. А він у Львові будівельником працював, плитку клав, майстром був. Не подумайте, хлопець серйозний, не випивоха якийсь, спортом займався, — показує жінка фото Андрія з маленькою донечкою на руках.
Не повірите, за 2,5 місяця я віддала в цьому центрі останні гроші. Не зогледілась, як розійшлося майже 700 тисяч гривень. Але я не шкодую, бо побачила зрушення на краще.
Трагедія розділила їхнє життя на «до» і «після». Той час, який закарбований на світлині, Олена нині вважає найщасливішим. Байдуже, що вона завжди тяжко працювала, жила в орендованому помешканні, складала копійку до копієчки, аби нарешті переїхати разом із Андрієм у власну квартиру. Як і кожна мама, переживала, коли син рано одружився і швидко розлучився. Раділа зустрічам із внучкою, купувала їй гостинці. Знову збиралася до Італії, щоб згодом у нових стінах мати ще й меблі нові…
Усі гроші, які заощадили з сином на квартиру, пішли на лікування і реабілітацію. Чотири місяці травмований молодий чоловік провів у Львівській лікарні швидкої допомоги. Потім пацієнта перевезли санітарним транспортом у Луцьку центральну районну лікарню. А з 20 травня 2019 року він перебував у науково-практичному центрі нейрореабілітації «NODUS», що у Броварах.
— Не повірите, за 2,5 місяця я віддала в цьому центрі останні гроші. Не зогледілась, як розійшлося майже 700 тисяч гривень. Але я не шкодую, бо побачила зрушення на краще. Із сином спеціалісти займалися дуже інтенсивно. Казали, що перспектива є. Раніше Андрій мовчав, а тепер як кашляє чи чхає, то видає якісь звуки. Чекаємо, щоб хоч щось сказав. Мені лікарі пояснили, що коли він заговорить, то можна буде виймати зонд для годування, сам зможе ковтати. Здається мені, що син намагається піднімати голову, розуміє, про що з ним розмовляю. Шукаю, куди б знову поїхати на реабілітацію, щоб пришвидшити відновлення організму, — не втрачає надії пані Олена.
«Переїжджати у віддалене село боюся, бо там «швидку» довше ждати»
Мати з сином живуть у чужій хаті в селі Вербаїв, куди їх пустили добросерді господарі. Але тепер ці люди планують житло продати. Тож Олена Фіалковська боїться залишитися без даху над головою.
— Хата стара, немає газу та водопостачання, але зате сусіди в нас дуже добрі. До міста близько, «швидка» за 10–15 хвилин приїжджає. Я вже звикла бігати з відрами до криниці, грубку топити. Дрібніше гілляччя сама рубала. І з Боратинської сільради присилали хлопців, які помагали дровами запастися. І мене, й Андрія в громаді знають, підтримують нас, — із вдячністю розповідала жінка.
Згадувала співчутливу сусідку Галину Бондарук, яка і молоко приносить, і біля хворого погоджується посидіти. Розказувала про багатьох інших знайомих і незнайомих людей, які не раз виручали в біді. Поділилася новиною: після того, як у ЗМІ опублікували її звернення про допомогу, одержала чимало телефонних дзвінків-відгуків. Сама не сподівалася, що буде такий резонанс. Олену із сином запрошували на тимчасове проживання у спорожнілі сільські хати, пропонували навіть оселитися у двоповерховому будинку на Горохівщині.
Читайте також На Волині ще 90 людей отримали захист від коронавірусу.
— Переїжджати у віддалене село боюся, бо там «швидку» довше ждати, — пояснює, чому не може прийняти цих запрошень, Олена Фіалковська. — У сина бувають епілептичні напади, коли допомога необхідна терміново. Якби ж ближче до міста, до лікарів, щоб у своїй Боратинській громаді. Але поблизу Луцька орендувати житло нам не по кишені. За опіку над скаліченим сином я одержую від держави лише 35 гривень на місяць. Пенсія Андрія менша 2000 гривень. А йому ж щодня потрібні дорогі ліки й спеціальне харчування. Є й інші витрати: то електроплитка згорить, то блендер вийде з ладу. Уже 4 змінила, бо ж їжу треба подрібнювати. Спасибі благодійницям зі США — пані Оксані Молотковській та її подрузі пані Богдані, які передали нам памперси, зонди, кошти на холодильник. Не знаю, що б і робила без людського милосердного ставлення.
Заради сина, зізнається, готова все витерпіти. І внучка щодня телефонує, просить: «Тату, вставай, досить спати. Підемо гуляти». Жінка вірить, що їй вдасться підняти Андрія. Про це свідчать її слова, написані у фейсбуці у новорічну ніч: «Молю Бога і загадую бажання, щоб сталося диво. Молюся за всіх людей, які були поруч з нами. Надіюся, що одного дня син сам подякує вам…».
Реквізити для перерахунку коштів на реабілітацію Андрія Кепецине:
У ПриватБанку № 4149439049772720.
В інших банках: одержувач Фіалковська О. М. Рахунок 26208749942019. ІВАN UA
713052990000026208749942019 Банк одержувача АТ КБ ПриватБанк. Київ. Україна.
РНОКПП одержувача 2682517081 Призначення платежу Поповнення рахунку Фіалковської Олени Миколаївни.
