Жіночки із Гути-Боровенської аж тричі підкорювали столичну сцену «Фольк-musіk» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.49
Жіночки із Гути-Боровенської аж тричі підкорювали столичну сцену «Фольк-musіk»

Для газетного знімка самодіяльні артисти одягли вишиванки, яким — до ста літ.

Усі фото Катерини ЗУБЧУК.

Жіночки із Гути-Боровенської аж тричі підкорювали столичну сцену «Фольк-musіk»

Вишиванки, у яких виступають «Приданки», могли б бути безцінними музейними експонатами

Цей аматорський народний фольклорний колектив із Камінь-Каширщини відомий не лише у районі й на Волині загалом, — ​свою самобутню творчість він не раз демонстрував і на столичній сцені, і в сусідній Білорусі, й у Литві… І поверталися самодіяльні артисти додому завжди з престижними нагородами

«Старовинні сорочки одягаємо задля особливих випадків»

Ми зустрілися в сільському Будинку культури. Самодіяльний колектив був не в повному складі («не вийшло прийти одній нашій жіночці»), зате, як кажуть, при параді — ​в сценічних костюмах, які вражають своєю вишуканістю. Без перебільшення можна сказати, що вишиванки, у яких виступають «Приданки», могли б бути безцінними музейними експонатами. Адже сорочкам — ​90, а то й більше літ, тож бережуть їх дуже. І, виявляється, одягають лише задля особливих випадків — ​коли їдуть, як сказала керівник Ганна Самко, на якийсь престижний Всеукраїнський фестиваль. Приємно, що таким «особливим випадком» стало фотографування для «Газети Волинь». І знімок, який сьогодні бачать наші читачі, зроблено в кімнаті-музеї «Приданок», де зберігається все найцінніше з атрибутів, без яких уже не можна уявити їхніх сценічних композицій.

На почесному місці — ​старовинна скриня з приданим, що й дала назву колективу.

На почесному місці, звичайно, — ​старовинна скриня з приданим, що й дала назву колективу.

— У нашому селі, — ​розповідає Ганна Самко, — ​з давніх-давен побутувала така традиція: коли молоду віддавали заміж, то з нею мала бути скриня з різним добром, яке наготувала дочці мати. Ця традиція збереглася й по сьогодні. І от в одній зі своїх перших композицій ми розробили таке дійство — ​викуп скрині нареченим. Коли ж дійшло до присвоєння нашому колективу звання народного, то постало питання, як його назвати (багато років, ще за колгоспу, була хор-ланка, потім «Полісянка»). І ось тоді хтось нам сказав: «Ви ж справжні приданки — ​що ще шукати чи вигадувати?»

Це був уже 2006 рік, коли гуто-боровенські аматорки сцени удостоїлися почесного звання. А йшли до цього майже чверть віку.

У кімнаті-музеї зберігаються атрибути, без яких  не можна уявити сценічні композиції.
У кімнаті-музеї зберігаються атрибути, без яких не можна уявити сценічні композиції.

 У 1982-му Ганна Самко з дипломом клубного працівника, художнього керівника Луцького культосвітнього училища повернулася в рідне село й, очоливши тут Будинок культури, зібрала біля себе таких же, як і сама, шанувальниць українських народних пісень. Із початків створення колективу була в ньому Марія Кузьмич, чи баба Маня, як її шанобливо кличуть. Вона й сьогодні, як кажуть, у строю. З теплотою згадує Ганна Миколаївна Устинію Грисюк — ​бабу Юстинку, котра, вже маючи 88 років, ще співала і разом з усіма молодшими «фестивалила».

— Давно її нема. Й ще дехто пішов у засвіти. Серед них — ​і мій чоловік, який теж завжди співав і в усьому мене підтримував. Мені було легко поєднувати сім’ю (це ж дітей народжувала, ростила) й ненормовану роботу клубного працівника. Потрібне було розуміння, і я його мала.

«У баби Мані рушники шовком ткані»

Уже років десять, як Ганна Самко директорську посаду передала своїй дочці Людмилі, а сама керує лише колективом «Приданки», який став її життям.

— Зараз же всі сидять в інтернеті, а ми відродили і хочемо зберегти те, чим був багатий наш народ віками. Як мої артисти вийдуть на сцену в отих наших костюмах, то є на що подивитися, — ​каже Ганна Миколаївна.

Мені ж хочеться почути, де ж роздобули аматорки сцени старовинні костюми, зокрема сорочки, які можуть стати окрасою музейної експозиції. З приводу цього почула від співбесідниці:

— О, вони не так-то просто нам далися…

Ганна Самко свого часу зібрала біля  себе таких же, як і сама, шанувальниць українських народних пісень.
Ганна Самко свого часу зібрала біля себе таких же, як і сама, шанувальниць українських народних пісень.

 Про це «непросто» розповідала одна з учасниць «Приданок» Ніна Грисюк, яка їздила по селах:

— У старих людей випитувала про реліквії, які не кожен і віддасть. Найбільше нам пощастило у Полицях, де жінки зберегли прабабусине вбрання. На мені сорочка — ​то баби моєї, яка теж із Полиць, а в Гуті-Боровенській була в невістках). Ми дуже бережемо давні вишиванки, стараємося зайвий раз і не прати їх. На заміну для них пошили новенькі.

А вже згадувана Марія Кузьмич, чи баба Маня, виявляється, ще декілька років тому сіяла льон, обробляла його. Сама ж напряла ниток, наткала полотна з делікатним візерунком і пошила спідниці для сільських артисток. Їй за це своєрідна подяка на видному місці в кімнаті-музеї «Приданок»: «У баби Мані рушники шовком ткані». І рушники, виготовлені майстринею на восьмому десятку літ, представлені в експозиції. Про те, чим для неї є колектив, з яким нерозлучна і в старості, жінка каже не задумуючись: «Як перестану співати, то й жити не треба».

«Хочеться зберегти й донести до людей те, як жили наші предки, бо з часом не буде кому це зробити».

Починаючи із 2010 року, вже у статусі народного колектив «Приданки», в репертуарі якого 18 композицій та обрядових дійств, близько сотні українських народних пісень, брав участь у благодійному заході на підтримку сиріт у місті Києві, побував на Міжнародному фестивалі «Фольклор без меж», який проходив у селі Тишковичі (Республіка Білорусь). Аматори з Гути-Боровенської стали дипломантами міжнародних фольклорних фестивалів у Вільнюсі (Литва), на Рівненщині (культурно-археологічний центр «Пересопниця), в Кривому Розі. Вони гордяться тим, що три рази народна артистка України Оксана Пекун запрошувала їх на свою телепрограму «Фольк-music». Більше того — ​відома співачка виконувала пісню «Ягідна» з репертуару «Приданок». З приводу цього Ганна Самко розповідає:

Баба Маня: «Як перестану співати,  то й жити не треба».
Баба Маня: «Як перестану співати, то й жити не треба».

 — Коли Оксана приїжджала в наше село в пошуках учасників для «Фольк-music», то я зі своїм колективом представила їй цю пісню як народну, хоч, по суті, вона моя. Потім, як уже були в Києві, то призналася в авторстві. Співачка на це сказала: «А ви і є народ!».

Зараз же всі сидять в інтернеті, а ми відродили і хочемо зберегти те, чим був багатий наш народ віками.

Кожні три роки аматорам сцени треба підтверджувати статус народного. І в нинішньому «Приданки» мають представити на суд спеціальної комісії свій «екзаменаційний» виступ.

— Я вже розробляю нову композицію «Перезов», — ​каже керівничка колективу. — ​Назва її від слова «перезва». Ми маємо відтворити дійство, яке розігрується, коли молодий забирає всю рідню молодої на гостину до себе.

Як і зазвичай, каже Ганна Миколаївна, ходить вона до односельчан, зокрема старожилів, і допитується, «як то воно було». А потім ще й книжки почитає, «бо ж не все в пам’яті людей збереглося, то треба копнути глибше», і своє щось додасть, аби в результаті створити повноцінну мінівиставу. Хочеться шанувальниці фольклору, етнографії разом зі своїми співочими жіночками і, звичайно, музикантами (їх у колективі зараз двоє) зберегти й донести до людей те, «як і чим жили наші предки, котрі цінували працю, хліб та одне одного, бо з часом не буде кому це зробити».