Як робити троянди, коваль підгледів у кондитера - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.03 € 32.77
Як робити троянди, коваль підгледів у кондитера

Юрій Шинкарук: «Аби реставрувати 400-річну огорожу, довелося шукати давні технології».

Фото з архіву Юрія Шинкарука.

Як робити троянди, коваль підгледів у кондитера

Маневичанин Юрій Шинкарук творить дива з металу

–У Маневичі я потрапив випадково, — ​розповідає Юрій Миколайович. — ​Приїхав на хрестини до кума, з яким разом зростали в Ковелі, і тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Тож так волею долі і залишився.

Професію електрогазо-зварювальника чоловік здобував у Ковельському ПТУ № 7, яке славилось підготовкою хороших фахівців. Після навчання працював за спеціальністю в місцевих організаціях, а на початку 2000-х шукав заробітків у Чернівцях, потім і в Києві, зокрема й на будівництві, де здобув навики муляра-штукатура.

— Згодом мене занесло в Сімферополь на цілих шість літ, — ​продовжує Юрій. — ​Спершу влаштовувався на офіційні роботи, а потім почав працювати сам на себе. До 2014 року жив у Криму, поки його не анексувала Росія. Я їхав додому на Великдень з розумінням того, що вже нескоро повернуся назад, хоча багато чого лишив перспективного.

Коли чоловік повернувся на малу батьківщину, товариші знайшли йому роботу зварника в Білорусі під Мінськом, у кузні відомого художника по металу. Пропрацювавши там три місяці та отримавши схвальні відгуки від свого роботодавця, захотів продовжити трудитися в цьому напрямку.

Такими воротами кожен майстер гордився б.
Такими воротами кожен майстер гордився б.

 Одружившись та оселившись у Маневичах, Юрій познайомився із підприємцем Миколою Лукашуком, який запропонував вільне приміщення старої кузні для роботи, де пан Юрій працює донині.

— В Маневичах уже п’ять років. Спершу виготовляв ковані вироби друзям. А потім мало-помалу й на місці почали дещо замовляти, кому металеві сходи, тому навіс тощо, — ​продовжує коваль. — ​Виготовив сходи з трояндами. Свого часу довго шукав, як їх робити. А потім підгледів у кримського товариша-кондитера, як він із мастики робив пелюстки й, адаптуючи процес до своїх умов, зробив їх із металу. Виготовляв і 70-метровий паркан навколо храму в селі Оконськ. Там усі завитки та 4 тисячі хомутиків гнув вручну, а для їх виготовлення робили спеціальні пристрої. Завжди даю гарантію на свою роботу і, якщо щось трапляється, переробляю, бо найкраща реклама — ​задоволений клієнт. «А цей навіс буде триматися?» — ​якось запитала клієнтка. Кажу: «Буде, бо мені ще по ньому лазити і полікарбонат прикручувати».

Під час виконання будь-якої художньої роботи майстер спочатку кілька днів слюсар, потім коваль, а затим — ​зварювальник.

Робота приносить майстрові неабияке задоволення. Влітку може працювати і до пізнього вечора, тож дружина часто питає, чи взагалі лягатиме спати.

— Колись довелося і реставрувати, — ​пригадує Юрій Миколайович. — ​Було десять секцій огорожі, якій 400 років. Одну зламали, і треба було зробити схожу. Довелося шукати технологію, яку використовували саме в ті часи. Інакше результату не було б.

Завдяки панові Юрію  на перилах зацвіли металеві квіти.
Завдяки панові Юрію на перилах зацвіли металеві квіти.

 Майстер розуміє, що більшості українців ковані речі нині не по кишені, тому й великих перспектив у найближчі роки в Україні не бачить. А оскільки планує будуватись, вимушений їхати за кордон.

— Тепер в Україні або немає, або не працюють програми підтримки малого бізнесу, які є в Польщі та Німеччині, де дають безвідсоткові кредити, — ​каже чоловік. — ​Для мого виробництва необхідне хороше технічне оснащення. Той інструмент, що маю, обійшовся мені в 5–6 тисяч євро, але, щоб далі розвиватися, потрібні сучасніші інструменти, які і коштують відповідно.

Прагнучи фахового росту, Юрій Шинкарук охоче відвідував виставки робіт художників-ковалів. Познайомившись на ковальському фестивалі «Металеве серце» в Рівному з колегами, під час карантину продовжує спілкування в інтернеті. Приємно, коли помічають ріст його майстерності. Дивлячись у ковальських спільнотах роботи майстрів, починає впізнавати авторів за почерком. Але критично каже, що сам до того рівня ніколи не доросте, бо не вміє малювати й не відчуває належно об’єму.

— Під час виконання будь-якої художньої роботи майстер спочатку кілька днів слюсар, потім коваль, а затим — ​зварювальник. Усе пов’язано. Коли людина закінчує вчитися на зварювальника, найперше йому дають третій розряд слюсаря, бо це основа. Далі йде розвиток. Та періодично все ж потрібно повертатися до бази, до книжок. Бо, не знаючи, що таке розмітка і креслення, далеко не підеш, — ​наостанок наголошує пан Юрій.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: Відреставрував 140-річний кептар із фільму «Тіні забутих предків»


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.