«Якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
«Якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки…»

Командний дух — запорука перемог членів «Добродія в дії» і в спорті, і у житті.

Фото з фейсбук-сторінки Ольги ЯРЕНЧУК.

«Якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки…»

Цих наполегливих, дуже активних хлопців і дівчат у Ковелі знають усі. Через ураження опорно-рухового апарату вони не можуть ходити, але займаються спортом, виступають на сцені, беруться за різні цікаві й потрібні справи

Полюбили бочу й стали суддями… навіть мами

— Думаєте, це просто? Тоді спробуйте, чи будуть «слухатися» вас м’ячі? —запрошують випробувати свої сили в грі комунікабельні й життєрадісні молоді люди на візках.

У залі Ковельського спорткомплексу вони збираються тричі на тиждень. Того дня потіли з особливим ентузіазмом, бо через кілька днів мали брати участь у змаганнях із цього виду спорту на Рівненщині. Розповідали, що вранці, до початку занять, побували вже у міській раді, просили профінансувати поїздку або виділити транспорт. На перемовини відрядили чемпіона України Олега Гелетуху, а також Сашу Вакульського і Настю Панчук. На милицях дістатися потрібних кабінетів важко, а на колесах— і поготів, але питання все ж зуміли вирішити.

— Треба вчитися відстоювати свої права. Для цього ми й об’єдналися п’ять років тому, створили свою громадську організацію, яка, на відміну від деяких інших подібних структур, існує не лише на папері, а реально працює, — ​каже Володимир Кравчук, засновник асоціації «Добродія в дії» і тренер з бочі, якому з квітня цього року в спортшколі навіть виділили чверть окладу.

Всім хлопцям і дівчатам на візках потрібна підтримка батьків, бо навіть вийти з квартири й потрапити у спортзал — ​проблема.

У списку — ​семеро майбутніх учасників змагань. Але у залі завжди збирається набагато більше любителів бочі. З усього видно, що опанування секретів гри для багатьох стало родинним захопленням. Як, наприклад, для братів Сахаруків і їхньої мами Людмили, якій уже довіряють роль судді.

— Максим буде виступати, а ми з Вадимом допомагаємо йому підготуватися. Всім хлопцям і дівчатам на візках потрібна підтримка батьків, бо навіть вийти з квартири й потрапити у спортзал — ​проблема. І на тренуваннях матері не сидять, можна сказати, у нас тут фітнес, — ​жартує пані Людмила, кількасотий раз збираючи м’ячі для сина.

Інвентар тільки з вигляду простий. Найдешевший набір для гри коштує 9 тисяч гривень. Розжилися кількома комплектами завдяки участі у спеціальних грантових програмах.

Володимир Кравчук — тренер, наставник  і добрий порадник для хлопців і дівчат з інвалідністю.
Володимир Кравчук — тренер, наставник і добрий порадник для хлопців і дівчат з інвалідністю.

 Вправлятися у влучності, виявляється, нелегко. І максимально наблизити м’яч свого кольору до білого, який називають Джеком, з першого разу ніяк не вдається. А хлопці й дівчата з «Добродія в дії» роблять це майстерно. Згодом стане відомо, що зі змагань у Рівному вони привезли медалі та грамоти. Пізніше команда ковельчан успішно виступила на «Кубку Володимира» з боча серед осіб з ураженням опорно-рухового апарату.

У кожного з них своя болюча історія, важкі діагнози, але у спортзалі я побачила невтомних оптимістів, для яких спілкування, спільне захоплення — ​ліки, яких не придбаєш за гроші.

Не відчуває ніг, але не втратив чутливості серця

Ковельчанина Володимира Аврамовича Кравчука всі звикли бачити в постійному русі. Багато хто й не здогадується, що чоловік при цьому не відчуває ніг. Ні, не від утоми, а внаслідок проблем із іннервацією. Все почалося зі спинної грижі, яка дошкуляла так сильно, що довелося погодитися на операцію на хребті. Після хірургічного втручання кінцівки стали наче дерев’яними..

— У той час, коли мусив пластом лежати, не маючи змоги піти навіть до вбиральні, я багато чого переоцінив. Думаю, якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки, тоді вони б зрозуміли, що таке проблема доступності й не проводили б засідання комітету з цих питань у кабінеті на третьому поверсі. На усіх рівнях у нашому суспільстві для маломобільних людей маса перешкод, — ​зітхає Володимир Аврамович, згадуючи, які митарства довелося пройти, перш ніж йому встановили групу інвалідності.

За фахом він інженер-гідротехнік, а мусив опановувати тонкощі юриспруденції й медицини, щоб перемогти систему, де хабарі — звична річ. Через телефонну «гарячу лінію» пробився навіть у міністерство.

Людмила Сахарук, як і багато інших матерів, не тільки  допомагає синові Максимові під час тренувань, а й бере участь у змаганнях із бочі в якості судді.
Людмила Сахарук, як і багато інших матерів, не тільки допомагає синові Максимові під час тренувань, а й бере участь у змаганнях із бочі в якості судді.

 — Не було іншого виходу. Я на той час без допоміжного пристрою — ​«рулятора» — ​навіть кілька кроків зробити не міг. На біржі зайнятості подивувалися: «Невже вас визнали працездатним?». Є випадки, коли здорові купують групу інвалідності. Але чому хворі мають платити? — ​обурюється наш співрозмовник.

Ідея згуртувати молодих жителів Ковельщини, яким доля вготувала серйозні випробування, виникла у Володимира Аврамовича після поїздки в Лютіж — ​у центр професійної реабілітації людей з інвалідністю. Там познайомився з багатьма хлопцями й дівчатами, які зуміли реалізувати свої здібності всупереч недугам. А повернувшись додому, організував на цю тему «круглий стіл», почав шукати однодумців, щоб разом витягувати молодь з інвалідністю з чотирьох стін.

Почав із гри боча, якою захопився сам і яка найбільш підходить для маломобільних людей. Власне, Володимир Кравчук і «прописав» цей вид спорту в Ковелі.

Кістяк асоціації за 5 років сформувався міцний. Літопис «Добродія в дії», який веде журналістка і активістка-візочниця Ольга Яренчук, зафіксував сотні цікавих ініціатив, заходів, у яких брали участь члени організації: спортивні змагання, конкурси, екскурсії, акції, постановки вистав, святкові імпрези…

— Іноді мене запитують, чому віддаю цій роботі стільки часу, здоров’я. Мовляв, видно ж, що ти ходиш усе гірше. Але хіба можна зрадити тих, хто тобі повірив? Ми ж одна команда, — ​каже, підсумовуючи розмову, Володимир Кравчук і поспішає до своїх вихованців.

Читайте також: Смачну каву можна зварити і без турки.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.