Курси НБУ $ 29.25 € 30.91
За голову Звіробоя бойовики дають 30 000 доларів

Поліна, Євген і Тимофій разом із мамою Світланою мріють про закінчення війни, щоб ніколи більше не розлучатися з татком (на фото ще нема найменшого синочка).

Фото із сайту catholic.volyn.ua.

За голову Звіробоя бойовики дають 30 000 доларів

А вдома, на Рівненщині, сини і донька щовечора моляться за щасливе повернення батька з війни із Росією

Павло Діденко — ​учасник редакційної акції «Волині­-нової» «Герої нашого часу» в липні 2016 року. Він більше відомий як Звіробій, і тривалий час його справжнього імені не розкривали. Бо ж за голову військовослужбовця терористи оголосили винагороду у 30 тисяч доларів: боєць знищив склад із ​20 тоннами боєприпасів сепаратистів, 18 ворожих танків та іншу техніку. За це нагороджений орденом «За мужність», орденом ІІІ ступеня «Слава і честь», медалями «За військову службу Україні» та «За участь в бою» й іншими численними відзнаками. Павло часто відмовляється від нагород, каже: вони йому не потрібні. Головне для бійця — ​щоб якнайшвидше закінчилася війна. І героєм чоловік себе не вважає, а от троє його діток знають, що татко захищає від ворога не тільки їх, а й всіх дівчаток і хлопчиків України

Поліні Діденко не було й двох років, коли батько пішов добровольцем на Донбас. Євгенко й Тимофійко з’явилися на світ у 2017-­му і 2019-­му. Діти щовечора моляться за щасливе повернення татка додому.

— Малеча на собі відчула, що таке війна. Це не можна описати словами, наскільки тяжко, що діти зі слів батьків дізнаються про зброю і війну. У них має бути світле дитинство, — ​зазначає Павло Діденко. Чоловік пройшов усі кола воєнного пекла — ​Іловайський котел, 10 днів в оточенні ворога, бої за визволення Павлополя та Сорокиного. Під час наступу бойовиків на Широкине ворожий снаряд потрапив у дуло ракети, яка була в руках у бійця та вибухнула прямо в станку. У госпіталі з очей Павла Діденка вийняли 17 осколків, ще більше сотні — ​з обличчя. Через те, що не встиг одягнути бронежилет, отримав контузію і багато поранень по всьому тілу. Та у тилу Звіробій довго не засиджувався, тільки підлікувався — ​і знову на передову.

Павло переконаний: боронити спокій синів та доньки — ​його обов’язок.

— Мій тато — ​військово­службовець. Він мені розповідав історію, як визволяв Павлопіль від сепаратистів. Як заїхав на БМП, побачив там танк і вистрелив «пушкою» тридцятого калібру. І потім все загорілося, — ​розказує Поліна.

Дівчинка навчається у другому класі однієї з дубенських шкіл. Вона любить читати та кататися на велосипеді, гарно малює, раніше відвідувала уроки танців, а наразі мріє стати майстринею манікюру, коли виросте. У вільний від уроків час грається з молодшими братиками. Донька захисника зізнається: ми з мамою та братиками дуже чекаємо на повернення тата.

— Коли його дочекаємось, то поїдемо у Львів до океанаріума, а потім у лісі посмажимо шашлик з картоплею. Мій тато — ​герой! Тому що він нас захищає і любить, — ​сказала Поліна Діденко.

Та колишній тракторист із Тараканова, доброволець, а нині контрактник Збройних сил України, в рідний дім повернеться тільки з перемогою. Бо є прикладом для своїх побратимів, з котрими, як розповідав, ділив один ковток води на двох, одну консерву на десятьох і одну сигарету, викурену по колу. І переконаний: боронити спокій синів та доньки — ​його обов’язок.

«Коли я побачив обстріл, то прийняв рішення іти до хлопців. Взяв із собою дві ракети. Вони мене «засікли» і стали обстрілювати, крити мінометами. Потім ворожий снаряд потрапив у дуло моєї ракети, вона вибухнула прямо в станку. Мене контузило і покрило осколками. Я добре не пам’ятаю як, але, будучи трошки при свідомості, ще старався відстрілятись. Усе обличчя було в крові та землі», — ​розповідає солдат.

Читайте також у нас: «На псячей мове не общаюсь»: олімпійський призер зі Львова показав свою натуру».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel