Курси НБУ $ 29.25 € 30.91
Не кажи,  що це не твоя війна… Колонка Алли Лісової

Волинь-нова

Не кажи, що це не твоя війна… Колонка Алли Лісової

Минулої п’ятниці у селі Ванів, що в Червоноградському районі сусідньої Львівщини, поховали Героя — солдата окремої десантно–штурмової бригади 33-річного Дмитра Гудзика. Він загинув ще в 2015 році у боях за Донецький аеропорт. Був похований на Дніпропетровщині як тимчасово невстановлений захисник України. Після численних експертиз таки вдалося довести, що невідомий солдат — мешканець Белза Дмитро Ґудзик

Навіть страшно уявити, що довелося пережити дружині,в якої на руках — маленька дочка, родині загиблого, чекаючи його з війни, в розпачі, але все ж таки з крихтою надії…

А скільки кіл пекла довелося пройти Марині Шепелюк із Нововолинська — дружині полеглого під Іловайськом майора Олексія Шепелюка, відважного офіцера, батька п’ятьох дітей? Вона майже рік після трагедії під Іловайськом шукала і чекала чоловіка, якого вважали зниклим безвісти. Пригадую, як літ із 5 тому напередодні 8 Березня Марина особливими словами ніжності розповідала про їхню неймовірну історію кохання. Як після смерті Олексія знайшла його записник, у якому — вірші, присвячені їй… Як дочка Домініка досі пише татові листи…

Вони втратили на цій жахливій війні єдину свою надію і опору — синів. Але не опустили рук від страждань і туги, а заради їхньої пам’яті, виховання підростаючого покоління силою свого духу піднялися над особистим горем, стали громадськими активістками.

Біль, а разом із тим гордість та захоплення переповнює серце, коли спілкуюся з такими мужніми жінками, як Катерина Свищ із Устилуга та Людмила Проць із Хотячева Володимир–Волинського району. Вони втратили на цій жахливій війні єдину свою надію і опору — синів. Але не опустили рук від страждань і туги, а заради їхньої пам’яті, виховання підростаючого покоління силою свого духу піднялися над особистим горем, стали громадськими активістками.

Вкотре до глибини душі зворушили слова Ліни Костенко, розміщені на фейсбук–сторінці ковельчанки Оксани Дрозд під її фото, зробленим біля могили коханого — кіборга Вадима Демчука з Нововолинська:

Найнезабутніше з облич,

таке єдине, Боже, Боже!

Не плач, не муч його, не клич,

Він не обізветься. Не може.

Таких трагічних історій можна розповідати багато. І це треба робити. Причому не тільки в дні чи напередодні відзначення Дня Незалежності, Дня пам’яті загиблих учасників АТО — кожен сам для себе визначає ціну любові до країни… Вона для тисяч наших сімей є надзвичайно високою…

Коли два дні тому поверталася зі Львова, переповнювали суперечливі почуття. Звечора побачила величезну кількість молодих людей, які відпочивали як у закритих приміщеннях, так і під відкритим небом на центральних вулицях цього неповторного, наповненого ароматом корицево–імбирної кави, терпкого, напоєного передосінніми квітами й ще чимось загадковим, міста. Вкотре подумалося: є два світи в нашій країні: красивий, світлий — і жорстокий, підступний, темний десь там, у пащі війни…

А зранку вже перед в’їздом у Червоноград та й у самому місті побачила білборди із зображенням Героїв, які не повернулися додому живими — вони захищали нас, наших дітей і онуків. І це правильно. Українці мають знати й бачити саме їх, а не партійних босів або галасливих політиків.

Читайте також: Помер останній учасник бойових дій Другої світової з Нововолинська​.

Першого вересня школярі сіли за парти. Математика, фізика, біологія — це потрібно. Але не менш важливими є уроки патріотизму. Бо не буде незалежної України, коли не виховаємо нації — не потрібні будуть тут фахівці, гріш ціна освіченим молодим людям.

Вони не мають права подумати, що це не їхня війна. Бо це — війна кожного з нас. Ми бачимо, як ворога зупиняють — і він, на щастя, не тут. Бо пам’ятаєте з пісні гурту «Океан Ельзи» такі рядки: «Скільки іще забере вона твоїх дітей, не твоя війна?».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel