Шкільна гойдалка, або Чим особливе свято 1 вересня - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.34 € 30.56
Шкільна гойдалка, або Чим особливе свято 1 вересня

Волинь-нова

Шкільна гойдалка, або Чим особливе свято 1 вересня

Початок вересня — ​пора, що повертає думки до учнівського життя. Хтось, підспівуючи собі рядки зі «Старих фотографій» від Скрябіна, згадує друзів, а водночас і тих, хто навчав не тільки літератури чи фізики, а й життя

Я люблю ці дні за їх квітковість і урочистість, що, здається, шириться проторованим повітряно-крапельним шляхом, який може переносити ще й щось дуже добре й обнадійливе. Навіть якщо ви не маєте в родині школяра, то, спостерігаючи, як дружно мами з татами ведуть своїх першачків, як ідуть старшокласники (наче то сама молодість), як лине білосніжність від зграйки дівчат, не втримаєтесь — ​і відкриєте скриньку шкільних спогадів. О, які то були часи!

Уже в університеті зрозуміла, що ці її слова теж були про силу тяжіння, але уже до «планети» Україна. 

Десять років життя — ​це вам не жарт! Десь у цьому відрізку — ​справжня дружба, перші кохання й розчарування, несправедливості й перемоги, ну і крім того — ​знання, оцінені вчителями одразу, а нами — ​через роки. А вчителі! Що то за люди! До кожного треба шукати підхід, а є й такі, «розкусити» яких не допомагають ніякі знання з психології. Згадую, як вчилася опановувати «сердечний гуркіт», коли хімічка вела ручкою по журналу, шукаючи «жертву», як дивувалася, коли викладач фізики раптом припиняла пояснювати про силу тяжіння й починала — ​про те, як важливо називати своїх дітей не Амалією, а Орисею, й не Нікітою, а Микитою.

Уже в університеті зрозуміла, що ці її слова теж були про силу тяжіння, але уже до «планети» Україна. Згадується, як ненавиділи ми з однокласниками «музичні щоденники»: вчителька музики змушувала нас слухати твори Баха, Бетховена, бардів і записувати свої враження. Поміж знаннями з підручників ми всотували і глибше — ​про людяність і черствість, про те, що світ багатобарвний, з безліччю відтін

Спостерігаю, як двійко хлопчаків років дванадцяти збуджено йдуть 1 вересня до школи. Не несуть, а розмахують своїми букетами айстр, яскравими, як саме шкільне життя. Вгору — ​вниз, вгору — ​вниз… Квіти злітають і падають, наче на крилатій шкільній гойдалці часу, яку починаєш цінувати й берегти лиш коли вона залишається позаду…

Читайте також: Неповнолітнім заборонили грати в онлайн-ігри більше трьох годин на тиждень