90-­річна зв’язкова УПА з Волині ще сама пече хліб - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
90-­річна зв’язкова УПА з Волині ще сама пече хліб

У цей день в оселі пані Ольги звучали і стрілецькі, і повстанські пісні.

Фото з фейсбук­сторінки Інни Совальської.

90-­річна зв’язкова УПА з Волині ще сама пече хліб

А в день поважного ювілею гостей зустрічала піснею

Нещодавно святкувала день народження Ольга Козел із села Когильне, що у Володимир­Волинському районі, та запросила до себе у гості посестер із філії Союзу українок

Її хату видно здалека, як дороговказ на горищі прилаштований жовто­блакитний прапор, а все подвір’я і город обсаджені мальвами, які ще де­не­де радують різнокольоровим цвітом. У селі її часто звуть гуцулкою, галичанкою, бо народилась на батьківщині Роксолани, рухівкою, націоналісткою і бандерівкою — ​за патріотизм і справжню, непідкупну любов до України. Ця невисокого зросту жінка, яка багатьом запам’яталася в українському вбранні з пацьорками, не по роках жвава й непосидюча, і не скажете, що нажала півтори копи літ (так і кортить оту дев’ятку перевернути навпаки) — ​вийшла зустрічати нас до хвіртки.

Заходимо у її скромне, але колоритне помешкання. У сінях із побіленими стінами — ​давні вишиті картини, багато вишивки і в світлиці, а покуття вбране в ікони, рушники і портрети рідних. На видному місці кілька десятків відзнак: за духовну сподвижність, патріотизм, любов до України, за яку боролись і її рідні. Батько Дмитро був у «Каменярах», мати Юстина — ​у Союзі українок. Тато лагодив взуття для «лісових хлопців», сестра Марина варила їм їжу, а Ольга була зв’язковою, носила маленькі записки, ховаючи їх у косах. Її хрещеного у 1946­му енкаведисти витягли напівживого з криївки, і де його могила — ​невідомо. Либонь, така ж доля спіткала б і юну Ольгу, але, дякувати Богові, виручив директор — ​підказав, щоб швидше вступила в комсомол, бо судитимуть. Коли сказала про це батькам, вони «тяли доленьки»: «Ти що надумала? Наші всі в бандерах, а ти — ​в комсомол? Всіх на гіллі порозвішують!» Може, так і сталось би, але, коли через деякий час за нею прийшли повстанці зі служби безпеки ОУН, відказала: «Ви хочете самостійну Україну, і я її хочу, тому пішла вчитися за направленням комсомолу. Будувати Україну мають грамотні люди…». Після закінчення Львівського культосвітнього технікуму за розподілом потрапила на Володимирщину, в село Новини, де зустріла майбутнього чоловіка Василя.

Ольга Дмитрівна найбільше тішиться тим, що відродила в Когильному церкву.

Їй полюбилась Волинь, стала для неї рідною. Тільки­но зажевріла зоря незалежності, вона першою написала заяву до Народного Руху і філії Союзу українок. Відчайдушна, безкомпромісна, коли бачить несправедливість, то скаже, як відрубає. Свого часу Ольга Дмитрівна зустрічалася з В’ячеславом Чорноволом, багато разів їздила до Києва на підтримку Віктора Ющенка. А найбільше тішиться тим, що відродила по сусідству в Когильному церкву. У цьому селі вона працювала завклубом. Жінка пам’ятає, як у 1985­у старовинний храм, збудований козаками в 1729 році, розвалили совєти. Плакало все село, а вона, затаївши образу, вірила, що ненька Україна скине осоружні московські пута і стане вільною, а її рідні та односельчани молитимуться ще у своїй святині. Так і сталось. Гроші збирали всім селом, просили пожертви. Ольгу часто бачили зі скринькою біля стін собору Різдва Христового у Володимирі­Волинському. І нині Свято­Михайлівський храм — ​копія стародавнього, є осередком духовності у селі. Щонеділі й на свята Ольга Козел ходить на служби. «Озирнусь довкола і душа радіє, бо і панікадило, і кадило та інше церковне начиння з односельцями придбали за власні пожертви», — каже жінка.

У світлиці лине журливо «Ой у лісі при дорозі там три маки зацвіли. Мої три брати з Прикарпаття життя за волю віддали…». Давню стрілецьку пісню, яка «родом» з Галичини, співаємо разом зі старостою Льотничівського старостинського округу Таїсією Подзізей і адміністраторкою ЦНАПу Людмилою Сахменко, котрі вітали ювілярку від влади. Гарні душевні зичення линули від заступниці голови ВГО Союзу українок Віри Чайковської­Тарликової, а пісенними дарунками тішила в. о. голови Володимир­Волинської філії Лариса Лучинець. Особливо зворушливо, до щему, виконала пісню про трьох синів­соколят, яких має ювілярка. Один недавно гостював, кликав матір до себе, але «старе дерево, вирване з корінням, на новому місці не приживеться», — ​відказала.

Дивувала нас господиня і своїми стравами. Донині випікає вона смачні хліби, які нагадують пасхальні, медівники, а холодець із півника — ​то справжня смакота… Вона все життя живе з вірою у вільну Україну. Навіть коли з чоловіком піднімала цілину в Казахстані, на офіційних виступах читала вірші і співала пісні українською, хоч і добре вивчила казахську мову. «Я — ​бандерівка і націоналістка», — ​каже і в свої 90 про себе. 

Тетяна АДАМОВИЧ

Читайте також: У Горохові розпочався концерт камерного ансамблю (Фото).


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.