Волинянка підкорила Туреччину дизайнерським одягом з українською вишивкою (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
Волинянка підкорила Туреччину дизайнерським одягом з українською вишивкою (Фото)

Просто очей не відвести від суконь Alona Cini. Браво, пані Альоно!

Фото з сайту alonacini.com.

Волинянка підкорила Туреччину дизайнерським одягом з українською вишивкою (Фото)

«Ах ти наша Роксолана!» Лучанка Альона Чіні (в дівоцтві Стельмащук), яка вийшла заміж за громадянина Туреччини, часто чує ці слова від своїх земляків. Їй це, як каже, звичайно, приємно. Хоч сама ніколи не проводила паралелей між собою та знаменитою Хюррем, зважаючи на відмінність у їхніх долях. З великої любові почалося те, завдяки чому Альона сьогодні – щаслива жінка, дружина, мама. А ще – єдина дизайнерка­українка, яка в своїх унікальних колекціях одягу поєднала культуру двох народів і стала знаною в країні, символом якої є зірка і півмісяць, зокрема в Стамбулі, Бодрумі

«Сила кохання така,  що здатна змінити життя»

При зустрічі з Альоною мова, звичайно, найперш про те, чим жила луцька дівчинка, про що мріяла. А бачила вона себе на сцені, з якою подружилася ще з юності. І, як сказала, це інтерв’ю з нею — ​не дебют у газеті «Волинь»: колись грала Снігурочку у Волинському музично­-драматичному театрі, як ішли новорічні вистави для дітей, тоді знімок, на якому була вона, потрапив на сторінку видання. Після школи стала студенткою Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка­-Карого. Одержавши диплом, грала трохи в столичному театрі імені Івана Франка, а також на сцені центру сучасного мистецтва «Дах», знімалася в серіалах.

— Що ж кардинально підкоректувало мрію про акторство?

 

 — Кохання… Його сила така, що може змінити життя. Зробити його кращим, як це і сталося зі мною. Десять років тому я вийшла заміж за громадянина Туреччини й поїхала з ним на його батьківщину. Там ще встигла зіграти головну роль у фільмі, який був удостоєний нагороди на кінофестивалі Altin Portakal («Золотий апельсин»). А крім цього, прагнучи до саморозвитку, пішла вчитися у міжнародну академію LaSalle, обравши фах дизайнера. Звичайно, вчила мову, якої не знала. А коли народилася донька, якій ми дали ім’я Селін (з турецької — ​це «гірська вода»), то зрозуміла, що в моєму житті найголовніше — ​це дитина. Ще мене якийсь час запрошували продюсери, пропонували ролі, але для мене пріоритетом вже була сім’я.

«Мій чоловік з дуже відомого талановитого роду»

— У наші дні нібито вже й не новина — ​заміжжя за іноземцем. І в той же час можна почути різні історії, серед яких, м’яко кажучи, і не дуже романтичні. Що потрібно для того, аби шлюб був щасливим і не обернувся прикрою пригодою?

— Почну з того, що наше одруження не було спонтанним (цього не дозволили б мої батьки та й я сама собі). Свого чоловіка загалом знаю вже шістнадцять років. Ми довго зустрічалися, придивлялися одне до одного. Він з моєю родиною знайомився, приїжджаючи до Луцька, я — ​з його, зокрема з братом, який жив у Києві, сестрою. Кохання — ​це дуже важливо.

 

 

 

— З ваших слів випливає, що ви добре знали чоловіка, за якого зібралися заміж, про його родину?

— Скажу так: багато знала про людину, в яку закохалася. Але ще більше відкрила для себе, коли ми вже були у Стамбулі. І це те, що дає можливість сказати: мені дуже пощастило. Чоловік — ​громадянин Туреччини, але він по маминій лінії — ​британець, а по батьковій має турецьке коріння, вчився і жив тривалий час у Лондоні. Тобто я потрапила в родину європеїзовану. А ще він — ​з дуже відомого, талановитого, шанованого в Туреччині роду, який свого часу заснував у місті Кютах’я керамічну фабрику (прізвище Чіні від слова «кераміка»). Її продукція була відома з XVI — ​XVII століть. Плиткою цієї фабрики свого часу під час реконструкції було викладено гарем Сулеймана I, усипальницю Роксолани…

«Я мріяла побачити у модному магазині поряд із речами відомих майстрів стенд
Alona Cini»

— Від акторки — ​до дизайнера: з чого почався другий період у вашому творчому житті?

— Скажу, що мені пощастило уже із самою країною, в яку потрапила. Тут дуже розвинутий текстиль. У цій сфері я органічно почувалася, адже дизайнерство жило в мені з дитинства — ​ми з мамою любили шити, мудрувати над тканиною. Та найголовніше ось що: в будинку родини мого чоловіка мене оточував антикваріат — ​вази, керамічна плитка, походження якої вже знала. Я почала переносити традиційні турецькі узори на папір. Потім і вишивати. В якийсь момент з’явилася ідея поєднати культури двох народів — ​створити колекцію суконь, де ці узори будуть відтворені на тканині ручною українською вишивкою.

В якийсь момент з’явилася ідея поєднати культури двох народів — ​створити колекцію суконь, де ці узори будуть відтворені на тканині ручною українською вишивкою.

— Яким був ваш шлях від ідеї  ​до її реалізації?

— Я два роки до цього йшла. Чоловік спочатку мене підтримував, допомагав. Але все ж ми вирішили, що своїм дизайнерством я буду займатися сама. Сьогодні у Стамбулі в мене є ательє з відповідним штатом спеціалістів, зокрема вишивальниць. Був час, коли я мріяла побачити у модному магазині поряд із речами відомих дизайнерів стенд Alona Cini. Тепер це вже реальність. Мене запросили в шість модних магазинів Стамбула, Бодрума. Втішена, що є люди, котрі цінують мою творчість. У тій мережі, в яку потрапила, я — ​перша українка, яка працює з магазинами, котрі обирають вироби найкращих турецьких дизайнерів.

 

— Як чоловік ставиться до того, що ви — ​кохана дружина, мама його доньки — ​ще й така творча особистість?

— Він пишається мною надзвичайно. Адже я продовжила традиції його знаного роду, тільки вже не в кераміці, а в одязі. І все це роблю для своєї дитини, щоб донька знала, з якого вона роду — ​по татовій і маминій лінії. І наше інтерв’ю — ​також заради цього.

«Особливою була ностальгія, коли ковід увійшов
у наше життя»

— Пані Альоно, а буває, що вас порівнюють із Роксоланою, яка прославилася, ставши коханою дружиною Сулеймана I (Пишного, як його називали)?

— Часто говорять: «Ах ти наша Роксолана!» Мені приємно це чути, знаючи, про яку видатну співвітчизницю йдеться. Але не більше: я ніколи не проводила якусь паралель, зважаючи на відмінність у наших долях.

— Судячи з того, що ви зараз у Луцьку, в заморській країні ви ностальгували за рідним краєм…

— Почуття суму за своєю землею до мене прийшло, коли народилася донька. Я відчула, як мені не вистачає батьків, з котрими дуже близька. Тому­то зі мною в Стамбулі по 2–3 місяці жила моя мама. Рідше — ​батько, у якого робота. І я сюди приїжджала, хоч мені було складно, оскільки в доньки — ​дитячий садочок, потім — ​школа. А особливо ностальгія проявилася торік, коли ковід увійшов у наше життя. У Туреччині режим обмежень був дуже суворий, і я змушена була сидіти вдома, розуміючи, що не можу поїхати до батьків, як і вони — ​до мене. Живучи в хоромах із видом на Босфор, сумувала за дорогою, обабіч якої ростуть верби (чомусь саме такою вона була в моїй уяві). А коли ще дізналася, що мій тато захворів і в нього непроста недуга, то приїхала сюди. Зараз ми з чоловіком розглядаємо питання, щоб у подальшому жити в Україні.

… Сьогодні Альона Чіні — ​в Луцьку, завдяки чому ми і змогли поспілкуватися. У рідному місті у неї є офіс. Вона зі своїми помічниками працює над створенням унікальних жіночих суконь. Торік у жовтні дизайнерку запросили до Львова — ​її колекція закривала показ мод. У 2020-­му мала представляти свої роботи в Парижі — ​«пандемія підкоректувала плани». Засумувавши за рідною землею, батьками, в цьому році жінка поки що не збирається до Туреччини. За можливості їде в Буковель, на Рівненщину, Івано­-Франківщину… Як каже: «За кордоном уже побувала — ​хочу пізнати більше Україну».

Читайте також: Київська волинянка, яка придумала слово «ЛУЦЬКО», сьогодні знову у центрі уваги.