Три хати за вечерю: турист-німець зробив царський подарунок волинській селянці - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83
Три хати за вечерю:  турист-німець зробив царський подарунок волинській селянці

Фото із сайту kp.ua.

Три хати за вечерю: турист-німець зробив царський подарунок волинській селянці

Ця історія схожа на казку — гарну казку про людську доброту і небайдужість. 15 років тому скромна шкільна прибиральниця Лідія Троценко з Великої Глуші поверталася після роботи додому. Сутеніло. Біля дороги помітила незнайомця. Чоловік, очевидно, ще сподівався спіймати якийсь транспорт, бо все поглядав на дорогу. Але останній автобус до Любешова вже пішов, про що й повідомила заїжджому

Він виявився іноземцем. Громадянин Німеччини Леонард Ріц приїхав у Велику Глушу з товаришем. Того запросили у гості знайомі, у яких не раз уже бував, а його не покликали. Тож хотів дістатися до Любешова, аби там заночувати. Та ввечері добратися туди непросто. А готелю в селі нема.

Леонід Ріц щедро оцінив людяність Лідії Троценко.
Леонід Ріц щедро оцінив людяність Лідії Троценко.

 Ліда пошкодувала чоловіка і запросила його до себе, хоча жила з чоловіком і дітьми в орендованій хаті–розвалюсі, другу половину якої займали сусіди. Пригостила скромною вечерею. Поставила на стіл усе, що мала, — розігріла борщ, зварила картоплі, нарізала сала. Гість розповів, що він народився на Волині, на хуторі поблизу Колок. Його мама — німкеня, а тато — росіянин. Сім’я виїхала в Німеччину, коли Леонардові було 7 років. У родині спілкувалися російською мовою. Тож чоловік знав її, хоча трохи й призабув. Лише іноді Лідії доводилося вдаватися до польської, аби порозумітися.

У нас він більш як 10 людям допоміг. Каже: «Вмирати все одно доведеться, а гроші із собою не забереш».

Переночувавши, гість попрощався і поїхав. Але, виявляється, не забув ту гостину у волинському селі, хатину, у якій його приймали. За доброту він вирішив віддячити Лідії — купити нове житло. Дав їй кошти на будинок. Свою хату, про яку жінка стільки мріяла, Троценки збудували на місці старої розвалюхи. А через кілька років пан Леонард дав гроші на ще два будинки, бо ж підросли Лідині діти. Донька вийшла заміж. Один придбали для неї, другий — для Ліди. А найперший дістався синові, який теж створив сім’ю.

Зі своїм благодійником Троценки не втрачають зв’язку. Чоловік не раз гостював на Волині у своїй другій родині. Востаннє — торік. Лідині внуки називають його дідом Леонардом. Коли приїжджає у гості, біжать наввипередки до нього, бо щоразу привозить гостинці. Не обходить увагою іноземець й інших селян. Одним привіз швейну машинку, іншим — пральну. Комусь купив квартиру у Нововолинську, а комусь оплатив навчання дітей у виші. Сільському голові давав гроші на медикаменти для стареньких, а священнику — на церкву.

— Він не багач, а звичайний викладач–пенсіонер, — розповідає Лідія Троценко. — У нас він більш як 10 людям допоміг. Каже: «Вмирати все одно доведеться, а гроші із собою не забереш».

Пану Леонарду вже за 90. Чи приїде до неї цьогоріч, Лідія не знає. Адже, аби перетнути кордон, потрібно мати довідку про щеплення від ковіду, а старенький робити його не хоче. Але обіцяє, поки будуть сили, приїздити сюди — на землю, де народився, до людей, з якими поріднився. Зі своєю сім’єю у чоловіка стосунки не склалися, живе нині сам, тож з радістю відвідуватиме Волинь.

За матеріалами «КП в Украине».

Читайте також: Фотомисливиця клацнула з фоторушниці південноруського тарантула (Фото).


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.