Дівчинка-сирота Злата завдяки «Газеті Волинь» стала золотцем для тата і мами - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99
Дівчинка-сирота Злата  завдяки «Газеті Волинь»  стала золотцем для тата і мами

Це прекрасне родинне фото було зроблене першого січня 2021-го, коли Златі виповнилося 4 роки.

Фото з особистого архіву родини Буряковських.

Дівчинка-сирота Злата завдяки «Газеті Волинь» стала золотцем для тата і мами

Тепер про неї всі кажуть: «Бог в особі добрих людей привів її у казку»

Її колишня мама зловживала спиртним, народила в стані «під шафе» і цілий місяць майже не доглядала за нею. Про цей жах зрештою дізналися соціальні служби і передали виснажене немовля в обласний Будинок дитини… Дівчинка була гарненька і «домашня», але мала незряче очко, що значно зменшувало шанси на усиновлення. Однак наша газета все таки написала про Злату, сподіваючись, що добрі люди допоможуть сироті. Вони й справді знайшлися, але два роки залишалися невідомими через таємницю усиновлення. Однак, як твердить євангельська істина, «все таємне колись стає явним». Тож і ми завдяки журналістам UA.Волинь дізналися, що мешкає Злата в одному із респектабельних кварталів обласного центру. Після гостин у її новій родині скажу, що різниця між бідолашним малятком із дитбудинку та теперішньою щасливою дівчинкою така велика, що з грудей саме собою вирвалося захоплене: «Ого!».

«Нам пропонували звернути увагу на когось іншого, але ми хотіли саме її»

Родина Буряковських, яка удочерила нашу героїню, наче зійшла зі сторінок глянцевого журналу, — як уособлення української мрії. Молоді, освічені, успішні (мама — вчителька англійської мови, тато — програміст), мають четверо прекрасних дітей (два хлопчики і дві дівчинки), гарну п’ятикімнатну квартиру, автомобіль. Тато забезпечує сім’ю матеріально, мама займається господарством і дітьми, возить їх машиною до школи і на приватні заняття. Дім Буряковських — повна чаша, діти ростуть у достатку і любові. Злату вважають по–справжньому рідною. Словом, ідилія. Різдвяна казка.

Спочатку Бог дав родині Славіка і Марка, а потім – Злату і Ліну.
Спочатку Бог дав родині Славіка і Марка, а потім – Злату і Ліну.

 Сидячи в затишній вітальні, де є чимало фотографій Злати, Валентина Буряковська розповідає, що бажання взяти в родину сироту у них з’явилося давно. Ще в студентські роки вона була волонтером баптистської церкви «Нове життя» в інтернаті, що на вулиці Дубнівській, і знає, як живеться дітям без сім’ї. Разом із майбутнім чоловіком вони також допомагали обласному Будинку дитини, інтернату в Затурцях. Згодом пара одружилася, з’явилося двоє синочків. Батьки хотіли ще й дівчинку, але дві вагітності мами закінчилися погано, і, за словами лікарів, шанси мати маля були мізерні.

Дім Буряковських — повна чаша, діти ростуть у достатку і любові. Злату вважають по–справжньому рідною. 

У цей час Валентина прочитала на сайті нашої газети розповідь про Злату. Показала статтю чоловіку. Він сказав, що дівчинку шкода і треба більше про неї дізнатися. У Службі в справах дітей і в Будинку дитини їх попередили, що маленька має цілий букет хвороб, незряча на одне око, то, може, краще звернути увагу на когось іншого? Але Буряковські хотіли саме Злату. «Не знаю, чи це від Бога, але наше серце прихилилося до неї», — каже Валентина.

Батьки взялися за справу серйозно. Оформили опікунство на пів року, перевірили стан здоров’я Злати в державних і приватних клініках, переконалися, що немає діагнозів, з якими не могли б упоратися. Все ніби йшло до фінішу, але тут Валентина дізналася, що… вагітна. Виникла дилема: що робити, адже замість двох дітей з’являється четверо?! Вагання були, але рішення прийняв тато: «Раз Бог так дає, значить, нам треба це прийняти». І поїхали в дитбудинок забирати Злату.

«Могла плакати без упину 40 хвилин і при цьому розхитуватися, наче входила у транс»

Подальша правдива розповідь Валентини свідчить: прийняти в родину дитину–сироту — справа благородна, але дуже непроста. Потрібен час, щоб маля звикло до батьків, а вони — до нього. Наприклад, Злата могла плакати без упину 40 хвилин і при цьому розхитуватися, наче входила у транс. Валентина, яка раніше бувала в дитбудинках, знала, що це означає. «Їх же не люляють, як народжених удома. І це хитання було неначе заколисування. Наші хлопчики раніше такого не бачили, тому навіть трохи боялися. Але я пояснювала, що просто її ніхто не брав на ручки, тому вона так привчила себе заспокоювати», — говорить мама.

«Татові доці» завжди наввипередки біжать до Дмитра, коли він повертається з роботи.
«Татові доці» завжди наввипередки біжать до Дмитра, коли він повертається з роботи.

 Наступною проблемою стала їжа. «Злату не можна було забрати з кухні, бо вона розуміла, що там ще залишаються продукти. От поклала я їй у тарілку порцію, але на столі ще є, і в каструлі також. Крім того, є холодильник, в якому завжди лежить щось їстівне. Тому вона постійно рвалася на кухню. Дійшло до того, що чоловік прибив цвяшок на дверях, щоб показати: будь–коли сюди не можна, тільки в певний час». Хтось на це може сказати, що дитина в сиротинці недоїдала, але Валентина, маючи педагогічну освіту і досвід роботи, розуміла проблему глибше. «У дитбудинку була система: їм приносять сніданок чи обід і ставлять на стіл. Більше в полі зору їжі немає. Це не те, що вона недоїдала. Швидше один із небагатьох моментів чогось приємного — чи то насичення, чи заспокоєння».

«Я тебе народила серцем», — говорить мама чотирьох дітей Валентина своїй доньці Златі.
«Я тебе народила серцем», — говорить мама чотирьох дітей Валентина своїй доньці Златі.

 Третя проблема була ментальна. Злата погано концентрувала увагу, запам’ятовувала. У корекційному центрі, куди її мама привела на перевірку, виявили, що в три роки розвиток дівчинки відповідав півторарічному. Працювати слід було негайно й інтенсивно. Тож Злату спершу віддали в приватну студію раннього розвитку, а коли почався карантин, мама взялася вчити її сама. «Наприклад, я давала їй яблуко: кусай. Потім запитую: «Що це?» Вона скаже: «Яблуко». Запитую через дві хвилини — вже не може згадати». Важко давалися назви тварин. На запам’ятовування слова «коза» пішов цілий місяць. Вивчити шість тваринок було гігантською роботою.

Перед тим, як удочерити Злату, батьки запитали синочків, чи вони не проти, аби у них з’явилася сестричка? Хлопчики були «за».
Перед тим, як удочерити Злату, батьки запитали синочків, чи вони не проти, аби у них з’явилася сестричка? Хлопчики були «за».

 Але десь за три місяці в неї відбулося «включення». Злата почала більше і швидше відтворювати інформацію, говорити. Вивчила предмети побуту, кольори, фігури. Перейшла до букв і письма. Припинилися її плачі з розхитуванням, внормувалася проблема з їжею. Тепер вона активна чотирирічна дівчинка, дружелюбна, життєрадісна.

«Вона у нас дівчинка з характером, проте нам ніколи не сумно».
«Вона у нас дівчинка з характером, проте нам ніколи не сумно».

 Загалом, щоб описати все, що зробили Буряковські для своєї прийомної доньки, не вистачить газетної шпальти. Це були б історії про те, як Валентина перед народженням найменшої Ліни купила Златі нову ляльку, ліжечко, пелюшки. Вона хотіла, щоб донька не ревнувала до немовляти, а разом із мамою бавила своє дитя. Або про те, як мама здивувала окулістів, коли самотужки виявила, що на друге очко дівчинка трохи бачить, і віддала її в дитсадок для дітей із вадами зору. Чи як знайшла старших сестер і брата Злати, і тепер підтримує з ними стосунки. Або як помітила у доньки музичні здібності і відвела на приватні уроки вокалу та гри на фортепіано. І ще багато чого іншого, що роблять люблячі батьки для своїх дітей.

Завдяки мудрій поведінці батьків, Злата не ревнує до Ліни.
Завдяки мудрій поведінці батьків, Злата не ревнує до Ліни.
Іменниця-Злата винесе зі свого дитинства найкращі спогади про рідних.
Іменниця-Злата винесе зі свого дитинства найкращі спогади про рідних.

Читайте також: Студентка з волинського села удостоєна президентської премії.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.