Безумовна любов: як батьки втратили сина - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 32.06
Безумовна любов: як батьки втратили сина

«У цей момент син поклав слухавку…».

Фото із сайту freepik.com.

Безумовна любов: як батьки втратили сина

Це історія про солдата, якому вдалося повернутись додому після війни у В’єтнамі. Він зателефонував рідним із Сан-Франциско

 - Мамо, тату, я повертаюсь додому, але хочу попросити вас про послугу: я везу з собою друга і хотів би, щоб він залишився з нами.

— Звичайно, — ​відповіли вони, — ​нам було б приємно з ним познайомитись.

— Але ви маєте дещо про нього знати, — ​продовжував син, — ​його було поранено на війні. Він наступив на міну, і йому відірвало руку і ногу. Тож не має куди йти, і я хочу, щоб він жив у нас вдома.

— Мені дуже його шкода, синку. Ми можемо знайти якесь місце, де він міг би жити.

— Ні, мамо й тату, я хочу, щоб мій товариш жив із нами.

— Сину, — ​сказав йому батько, — ​ти не знаєш, про що просиш. Така фізично обмежена людина може бути великим тягарем. У нас своє життя, і ми не можемо дозволити, щоб така подія, як ця, втрутилась у його плин. Гадаю, тобі потрібно повернутися додому і забути про цю людину. Він знайде якийсь спосіб, щоб жити самому.

У цей момент син поклав слухавку.

… Батьки більше про нього не чули. А через декілька днів вони отримали телефонний дзвінок із поліції Сан-Франциско. Їхній син загинув, упавши з високої будівлі, так їм сказали. Поліція вважала це самогубством. Розбиті цією новиною батьки полетіли в Сан-Франциско і їх відвезли в міський морг, щоб вони впізнали сина.

Вони його впізнали, але, на свій жах, довідалися про таке, чого ще не знали: в їхнього сина була тільки одна рука і одна нога.

Невідомий Автор.

x x x

Батьки цього солдата схожі на багатьох із нас. Нам дуже легко любити фізично красивих та доглянутих людей, однак ми уникаємо тих, які викликають у нас почуття незручности або які завдають комусь клопотів.

Ми воліємо триматись осторонь від тих, які мають не дуже здоровий вигляд, не є такими красивими чи розумними, якими вважаємо себе.

Дай Боже, щоб ми були здатні приймати інших людей такими, якими вони є. Дай Боже нам зрозуміти тих осіб, що відрізняються від нас.

Росаріо ГОМЕС,
оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»)


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.