Матвійко з Горохівщини, якого шукали майже дві сотні людей, 2022 рік зустрів удома з найріднішими - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 32.06
Матвійко з Горохівщини, якого шукали майже дві сотні людей, 2022 рік зустрів удома з найріднішими

Матвійко й Андрійко Полянські з мамою Наталею, бабусею Інною й дідусем Олександром.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

Матвійко з Горохівщини, якого шукали майже дві сотні людей, 2022 рік зустрів удома з найріднішими

На слід хлопчика, який, знесилений блуканням, провів ніч серед болота, натрапила службова собака Ніка

Історія про те, як у Холоневі на Горохівщині шукали семирічного Матвійка Полянського, схвилювала торік усю Україну якраз у свято Благовіщення. Дякувати Богові і професіоналам, вона закінчилася щасливо. Як почувається тепер малий мандрівник і чи повернувся жити до мами, дідуся і бабусі, звідки його разом із братом змушені були забрати соціальні служби?

Пішов з дому, бо захотів на природі посмакувати шашликами

Про те, що пережив навесні 2021­го, хлопчина згадував дуже неохоче. Сором’язливо опустив погляд, повернувшись у ту хвилину, коли захотілося шашликів. Може, почув їх апетитний запах біля котроїсь із багатих хат? Чи пригадав колоритне кулінарне шоу з телевізора? А вдома знайшов у льосі хіба що кусень сала, нанизати яке на патички вирішив десь за селом. Із ним та з маленьким радіоприймачем близько 17­ї години попростував сільською вуличкою до своєї смачної дитячої мрії. Та й… зник.

30­річна мама Наталія Олександрівна Читкайло розповідає, що спохватилася за сином близько 21­ї години. Разом зі своїми батьками 50­річною Інною Миколаївною й 56­річним Олександром Івановичем заспокоїли себе тим, що хлопчик ночує в когось із друзів. Так уже було раніше. Коли ж вранці дитина не повернулася, сім’я забила на сполох.

Тоді Матвійка шукали дві сотні людей: працівники відділення поліції № 2 (м. Горохів) й управління поліції ГУНП у Волинській області, нац­
гвардійці, волонтери, сусіди й односельчани, а в 11­річного братика Андрійка від жалю за меншеньким по щоках текли сльози.

Спершу на дитячий слід неподалік лісової смуги натрапили горохівські правоохоронці Сніжана Лапків і Вадим Барчук, а відтак його занюхала собака Ніка кінолога Нацгвардії Вадима Тимченка. Малюк забрів всередину чималого очеретяного болота. Гукати звідти на допомогу врешті не мав сили. Та й чи докликався б кого за 10 кілометрів від села серед ночі? Тому скрутився калачиком на купині й заснув. Прокинувся від гавкоту Ніки й людського галасу.

Від платні оковитою, кажуть, після тримісячної відсутності дітей відмовляються. Дай Боже, щоб так і було й щоб люди, не простягали пляшку горілки, а дбали, аби Андрійко й Матвійко були біля мами! Бо й ласки від тата, який рано помер, вони не зазнали.

Тулився, як до мами, до інспекторки сектору ювенальної превенції капітана поліції Сніжани Лапків, коли та закутувала посинілого від холоду знайду в свою куртку. Почувався надійно на міцних руках старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції капітана міліції Вадима Барчука, як він ніс свою цінну ношу на руках до карети швидкої допомоги.

Потому на обох хлопчаків чекала розлука з мамою Наталею. Відповідні служби вирішили забрати від неї синів аж на три місяці. Протягом них мала привести до ладу оселю й відвикнути від чарки.

«Наша мама так смачно готує червоний борщ…»

Ще дорогою до оселі Читкайлів­Полянських про їхню долю багато розповів староста Холонева й Старостава Олександр Мартинов. Він чи не єдиний був проти розлуки дітей із матір’ю. Про них погодилася подбати в Кутрові тітка малечі по батьковій лінії. Знав, що сумуватимуть за ненькою й хотітимуть додому, навіть якби їх поселили в казковий палац.

І в день нашого неочікуваного приїзду хлопці теж тулилися до найріднішої, найдорожчої людини. В старенькій хатині невеликі статки, проте ми із Олександром Мартиновим застали в ній тепло й порядок. Весело блискала гірляндою невелика ялинка. Щоправда, після того випадку допомога на дітей із чотирьох тисяч гривень зменшилася до двох тисяч. Причину цього пан староста обіцяв з’ясувати, та малі школярики, за його словами, йдуть у школу чистими й мають усе потрібне шкільне приладдя.

Вижити всім за дві тисячі гривень доходу в місяць неможливо, тому дорослі ходять на заробітки. Більше їх є з весни до осені. Взимку комусь вигребуть сажу з печі, іншим підсоблять кобилою, яку тримають на господарстві разом із козами. За день, якщо пощастить, заробляють 300 гривень. Від платні оковитою, кажуть, після тримісячної відсутності дітей відмовляються. Дай Боже, щоб так і було й щоб люди, не простягали пляшку горілки, а дбали, аби Андрійко й Матвійко були біля мами! Бо й ласки від тата, який рано помер, вони не зазнали.

Наталія Олександрівна вдячно розповіла про працівників служби дітей Горохівської міської ради, про Сніжану Лапків, Олександра Мартинова. Ці посадовці щотижня не обминають їх увагою й добрим словом. Показала капусту й мішок борошна, що ними розжилися цими днями. Хлопчаки навперебій розказували, як смачно їхня мама готує червоний борщ, пельмені й вареники. Всім їм дуже хотілося б мати свій холодильник. Його обіцяв подарувати лідер Горохівської територіальної громади Віктор Годик.

Чимало дізналася й про шкільні будні нових знайомих. Андрійко обожнює уроки фізкультури й футбол, а в новорічній виставі йому доручили зіграти роль… бабусі. Матвійко дуже любить свою першу вчительку Оксану Лівіновську, її уроки математики й «Я досліджую світ», на яких по телевізору показують гори Карпати.

Загалом наша розмова вдалася настільки відвертою, що хлоп’ята розказали навіть про свої симпатії. Та нехай імена дівчаток залишаться в секреті, а ось мрії моїх юних співрозмовників заслуговують поваги: в дорослому житті Андрій хоче стати механіком, а Матвій — ​боксером, таким як Олександр Усик чи брати Клички! У далекі мандри малого пустуна вже не тягне. Та й Андрій, як і годиться старшому братові, завжди поруч!

Читайте також:Чому Ростислава Прокоп’юка з Волині у Празі готові на руках носити?


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.