Курси НБУ $ 29.25 € 30.84
Редактор нововолинської газети Ігор ЛІСОВИЙ: «Якщо потрібно — ​готовий іти на амбразуру»

Ігоре Сергійовичу, газета «Волинь» Вам бажає, щоб наша багаторічна дружба тривала ще не одне десятиліття! Дякуємо за ВЕЛИЧ ПРОСТОТИ!

Фото з особистого архіву Ігоря ЛІСОВОГО.

Редактор нововолинської газети Ігор ЛІСОВИЙ: «Якщо потрібно — ​готовий іти на амбразуру»

Цими днями редактору Нововолинської міської газети «Наше місто — ​Нововолинськ» виповнилось 60 літ. Упродовж трудового життя Ігор Лісовий (на фото) жодного дня не зрадив газетярській справі

Пригадую, як ще школяркою в 1970-­ті роки мріяла про створення в рідному Нововолинську місцевої газети. І волею долі та завдяки старанням багатьох людей часопис з’явився.

«Робітничий голос» побачив світ у лютому 1990-­го, а вже через два роки його очолив 30­-літній Ігор Лісовий, уродженець Горохова, випускник Львівського держуніверситету імені Івана Франка. І працює на редакторській посаді реорганізованого видання й досі. Варто додати, що в шахтарське місто він приїхав із дружиною Аллою, нині відомою журналісткою газети «Волинь».

І мені випала гарна нагода попрацювати під його керівництвом. Ігор Сергійович у будь-­якій ситуації проявляв людяність, небайдужість до чужої біди, завжди простий і доступний у спілкуванні. Недарма стіни кабінету Ігоря Лісового ледь вмістили десятки грамот, подяк та інших відзнак за перемоги в найрізноманітніших журналістських конкурсах. Тож при такому шефові весь колектив творчо трудився над утвердженням видання.

Є на що оглянутися — ​були перемоги і поразки, були радощі й печалі. Але попереду — ​ще чимало планів, які хочеться реалізувати.

Уміли й відпочивати. Незабутніми стали поїздки колективу в Колодяжне, Почаїв, Крехів, Жовкву.

Ігор Сергійович разом із дружиною виростили двох дітей. На жаль, донечка Інна, перекладач за професією, у розквіті сил відійшла у вічність. Це, звісно, підрізало крила батькам. Але життя триває. Вони втішені успіхами сина Андрія, студента Києво-­Могилянської академії. Юнак, хоча навчається історії та політології, успадкував журналістську жилку.

Не цурається Ігор Сергійович жодної роботи: вміє косити, сапати, орати, вирощує помідори й виноград. Підтримує дружні зв’язки з родичами, колегами, героями публікацій. Редакція для нього стала другим домом, а газета — ​ще однією дитиною.

Бліц-­інтерв’ю

— Ігоре Сергійовичу, хто був першим читачем і критиком ваших перших публікацій?

— Друкувалися вони в горохівській районній газеті «Будівник комунізму», яку в ті часи редагував Святослав Пирожко. Я й досі зберігаю п’ятикопійчаний альбом для малювання, де вклеєні мої публікації з підписом редактора, який благословив у журналістику. Перші дописи підкореговувала й мама, Євгенія Михайлівна.

— З якими відомими людьми спілкувалися?

— З Левком Лук’яненком, Ярославою Стецько, Євгеном Сверстюком, Михайлом Слабошпицьким, Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко, Іриною Фаріон та іншими.

— Хто залишив добрий слід у журналістській душі?

— Ті, хто допомагав утверджуватися мені як журналісту і редактору, — ​колеги горохівської та турійської районок, колишній і нинішній головні редактори газети «Волинь» Степан Сачук і Олександр Згоранець, з яким підтримую дружні й партнерські зв’язки, знані журналісти Галина Міщук, Володимир Денисюк, Євген Хотимчук, Михайло Савчак і, звичайно, небайдужі читачі.

— Бути журналістом для вас — ​щастя чи випробування?

— І одне, і друге. А з огляду на нинішню ситуацію — ​більше друге.

— Яка улюблена особистість в історії?

— Козацький полковник, характерник Іван Сірко.

— Чого найбільше боїтеся?

— Жити з моральними боргами.

— Які уроки винесли із життя?

— Ніколи не хитрувати, не підставляти ближнього, якщо потрібно — ​йти на амбразуру.

— Хто допомагає в часи відчаю?

— Дружина Алла, родина, студентські друзі Василь та Наталка Габори.

— Який секрет сімейного щастя від Ігоря Лісового?

— Краще промовчати, ніж сперечатися. Не ділити з дружиною обов’язків. Проявляти більше любові.

— Чи все пробачаєте людям?

— Намагаюся, бо Святе Письмо каже, що один із найбільших гріхів — ​непрощення.

— Що найбільше тішить зараз?

— Прагнення сина взяти високу планку в житті, знайдена вдала поштова марка, бо захоплююся філателією, кожна успішна операція наших бійців на Сході, яка дає надію на встановлення миру.

— Для вас 60 — ​це «вже» чи «тільки»?

— Є на що оглянутися — ​були перемоги і поразки, були радощі й печалі. Але попереду — ​ще чимало планів, які хочеться реалізувати.

Читайте також: 10-річна волинянка – призерка Міжнародного конкурсу мистецтв (Фото)​.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel