Курси НБУ $ 41.34 € 45.00
Музей у Кортелісах на Волині не ліквідували, а реорганізували

Меморіальний комплекс жертвам фашизму у Кортелісах роботи скульптора Олексія Олійника та архітектора Анатолія Корнєєва, який розташований навпроти музею, було відкрито 5 травня 1980 року. Висота скульптури із постаментом становить 6 метрів.

Фото із сайту travels.in.ua.

Музей у Кортелісах на Волині не ліквідували, а реорганізували

У цьому селі Ковельського району у 1942 році німецькі окупанти з роти «Нюрнберг» розстріляли 2 875 мешканців (за сучасними оцінками – близько 1 650) та спалили в селі всі хати у відплату за дії радянських партизанів місцевого загону імені Ворошилова

«Астанавітєсь»!

Ця проклята війна нас нічого не вчить – на Волині ліквідували історичний музей у Кортелісах. «По-тихому»... – з болем написав на своїй сторінці депутат Волинської обласної ради Іван Мирка. – Перш за все Кортеліси – це пам’ятник трагедії цивільного населення часів Другої світової війни. А передмістя Києва, в т. ч. Буча, – це хіба не ті самі КОРТЕЛІСИ?

Так, радянська пропаганда надала своє значення Кортелісам. Але що нам заважає сьогодні сказати правду про це місце?

Що нам заважає говорити правду про те, що рускіє комуністи були першими в Голокості: на догоду фашистам-рібентропам нищили євреїв на Волині.

Так-так, рускі першими почали нищити євреїв. Фашисти їм з лихвою в тих Кортелісах і віддячили. Та аби тільки їм!!! А потім ще «вчорашні скабєєві» сказали, що то були українські буржуазні націоналісти.

Та Кортеліси сьогодні повторилися по всій Україні. Коли вирізалося цивільне населення просто для забави. А чи для забави, а чи з метою...

І якась вирощена на Волині комуністична безособа закриває музей, ліквідовує його як юридичну особу, замість того, щоб досліджувати, примножувати пам’ять, брати гранти і виховувати націю.

Це – ми? Це – українці? Чи то, може, вагнерівці перетнули кордон із білоруссю, увірвалися в українське Ратне і почали з музею в Кортелісах?

Скажіть мені, для чого ліквідовувати один із найвідоміших музеїв, забирати в нього статус юридичної особи? А як отримати фінансування, грант, програмні кошти? «Астанавітєсь»! Ви щонайменше порушуєте законодавство.

Одним – децентралізація, іншим – профанація. І я себе запитую: «А де директор музею?» (Микола Михалевич. – Ред.) А він – у ЗСУ. Оце вибрали момент…

Я би за таке не проголосував».

Перш за все Кортеліси – це пам’ятник трагедії цивільного населення часів Другої світової війни. А передмістя Києва, в т. ч. Буча, – це хіба не ті самі КОРТЕЛІСИ?

«МИ Й НАДАЛІ ПРАЦЮЄМО З 9-Ї ДО 17-Ї...»

Звичайно, ми не могли, як мовиться,  не послухати іншу сторону: цікаво було дізнатися, що думає з приводу «ліквідації Кортеліського історичного музею» його директор Микола Михалевич. До речі, Микола Андронович, якому 25 липня виповнилося 60 років, за віком був звільневий із Збройних сил України й 3 серпня повернувся на роботу. У телефонній розмові він сказав, що реорганізація закладу, очолюваного ним, послужить у майбутньому на користь музею. Зокрема, якщо він раніше займався й меморіальним комплексом жертвам фашизму, то тепер комплекс передано комунальному господарству. Відтак у працівників музею є можливість більше займатися дослідженням і збереженням історії краю. Нашим читачам ми подаємо офіційну думку Миколи Михалевича, яка була опублікована на його фейсбук-сторінці:

«Цими днями в соціальних мережах було поширено інформацію про ліквідацію Кортеліського історичного музею. Офіційно заявляємо, що це повідомлення не відповідає дійсності. Музей, як і раніше, працює у штатному режимі з 9-ї до 17-ї години в усі дні, крім суботи та неділі.

Зазначаємо, що 2 травня 2023 року Кортеліський історичний музей увійшов як структурний підрозділ до складу комунального закладу «Центр культурних послуг» Ратнівської селищної ради (створений шляхом реорганізації відповідно до рішення Ратнівської селищної ради від 28.02.2023 № 24/13 «Про реорганізацію закладів культури Ратнівської селищної ради», рішення Ратнівської селищної ради від 25.04.2023 № 25/12 «Про затвердження

Статуту комунального закладу «Центр культурних послуг» Ратнівської селищної ради»). Це в майбутньому дасть можливість покращити співпрацю музею з іншими закладами культури та більш оперативно вирішувати фінансові проблеми. 2 травня 2023 року на роботу було прийнято нового працівника на посаду музейного доглядача. Таким чином, Кортеліський історичний музей сьогодні працює на повну потужність. Працівники займаються оцифруванням та оцінкою експонатів, проводять ремонтні роботи приміщення, ведуть активну роботу з оновлення стендів і створення нових експозицій. 

Тож щиро запрошуємо кожного, хто у ці дні згадав про існування Кортеліського історичного музею, завітати до нас та безпосередньо долучитися до співпраці та діалогу задля подальшого розвитку нашого закладу.

Усім миру та добра! Пам’ятаймо та зберігаймо нашу історію, адже її знання в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни росії проти України. Бо ж нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за її минуле, національну незалежність та ідентичність».

Марина ЛУГОВА.

P.S.

Картина «Трагедія волинського села Кортеліси» художниці Оксани Антонюк для Петра Якушика – пережите минуле. Він вижив у 10 літ, щоб у свої 90 розповісти нашій газеті про розстріляне і спалене село на Волині.
Картина «Трагедія волинського села Кортеліси» художниці Оксани Антонюк для Петра Якушика – пережите минуле. Він вижив у 10 літ, щоб у свої 90 розповісти нашій газеті про розстріляне і спалене село на Волині.

 «Щоб заглушити крики й стогін людей, мотори машин на всю гучність були включені»

Зі спогадів про «чорну середу» 23 вересня 1942 року газеті «Волинь» 90-літнього Петра Трохимовича Якушика, який у десятилітньому віці пережив Кортелісівську трагедію

«Вставайте, дітки, – нас мати побудила, по-святному повбирала й сказала: – Вже ми гинемо!». Проговорили всі «Отче наш», поцілували ікони, хліб святий... Поліцаї виганяли усіх з хати на сход села. Мама затрималася.

Сказала, що комору зачинить і вийде. А поліцай на її слова: «Та комора тобі не буде потрібна».

Нас скерували на дорогу, яка вже була перекрита, наказали: «Йдіть і не оглядайтеся!». А самі – до хати шарити – думали щось добре знайти. Ми пішли селом. Один поліцай (ще знайшлась якась добра душа) кричить:

«Ховайтеся в кущі, в якусь ямку! Шукати не будемо». Батько хотів до хати свого друга з нами зайти. Аж звідти назустріч нам його син – з автоматом, у касці, білих рукавичках (перш у партизанах був, а потім здався німцям й у каральний загін пішов). Все стало ясно. Попрямували ми далі й забігли в жидівську загородь. Мене батько в якомусь кутку мотлохом закидав, маму коробкою з-під сірників накрив (то було обійстя єврея-торговця).

Одне слово, всі поховалися... Сиділи тут, поки німці розправу над людьми чинили. Нарешті стихло (щоб заглушити крики й стогін кортелісців, мотори машин на всю гучність були включені) й оточення знято. Можна було виходити... А як? Всі, кого німці викликали й відпускали як благонадійних, мали білі пов’язки. Мати зметикувала – зняла з голови білу хустку, порвала її на смужки й кожному на руку пов’язала. Так ми й вибралися зі свого 
укриття». 

Катерина ЗУБЧУК.

Читайте також: Не стало легендарного волинського краєзнавця.

Реклама Google

Telegram Channel