Курси НБУ $ 39.67 € 43.08
Гуру волинського доноства: «Поки мої син і внук воюють, я буду організовувати здачу крові...»

«Допомагати людям – моє життєве кредо».

Фото з архіву volyn.com.ua.

Гуру волинського доноства: «Поки мої син і внук воюють, я буду організовувати здачу крові...»

76-літнього нововолинського лікаря-трансфізіолога, хірурга Володимира Середюка по праву можна назвати легендою

Упродовж останніх 36 років він забезпечував розвиток донорства у регіоні. А з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Володимир Миколайович як завідувач банку крові

Нововолинської центральної міської лікарні щотижня організовував ентузіастів для кровоздачі – таких було більше 70. 

Знаю, що це таке, коли людина хворіє. Тому бажаю міцного здоров’я собі, моїм рідним, друзям, усім українцям.

Залучав нововолинців до когорти донорів власним прикладом. Маючи на своєму рахунку 102 кровоздачі, є Почесним донором України. Якось на запитання, чи не втомлива така робота для лікаря-ветерана, Володимир Середюк відповів: «Поки мої син і внук воюють на фронті, я буду займатися цією справою – організовувати здачу крові…»

У липні нинішнього року, напередодні Дня медичного працівника, Президент України присвоїв Володимиру Середюку звання «Заслужений лікар України», особисто потиснув руку авторитетному волинянину. 

До вашої уваги його відповіді на запитання нашої бліц-анкети:

1. Моя заповітна мрія зараз, як і більшості свідомих українців, – аби закінчилася ця жорстока війна. Щоб усі наші рідні – сини, чоловіки, батьки – повернулися у свої домівки, щоб діти не здригалися від виття сирен тривог, українці не втікали від вибухів.

2. Я нещодавно переніс операцію. Знаю, що це таке, коли людина хворіє. Тому бажаю міцного здоров’я собі, моїм рідним, друзям, усім українцям. Це – дорогоцінний скарб, який швидко можна втратити, а нелегко повернути.

3. У дитинстві мав досить романтичну мрію – стати військовим. І спонукав до її плекання старший на 11 років брат Яків. Він служив у армії танкістом три роки в Карело-Фінській республіці. Щоразу у відпустку в наше рідне село Щедрогір, що на Ратнівщині, приходив у військовій формі, я ним просто захоплювався.
Коли став студентом Чернівецького медінституту, мрія жила далі. І вже був за крок до неї. Після четвертого курсу пропонували йти навчатися на факультет військових лікарів у Саратов, але стримала майбутня дружина. Далі доля привела на Волинь, де служінню медицині віддав понад пів століття.

Алла ЛІСОВА.

Читайте також: 52‑й рік у медицині, 102 рази здавав кров, виплекав 98 плодових дерев...​.

Реклама Google

Telegram Channel