Курси НБУ $ 39.57 € 42.16
Нашу Перемогу Запеклий Яструб зустріне на небесах. На згадку про Степана Хмару

«За незалежність ми дорого заплатили. І ті, хто каже, що вона впала з неба, – або циніки, або дурні».

Фотоколаж із сайту informator.ua.

Нашу Перемогу Запеклий Яструб зустріне на небесах. На згадку про Степана Хмару

21 лютого у віці 86 років помер видатний борець за свободу та Незалежність нашої країни, Герой України Степан Ількович Хмара (на фото)

«Ні, мені не однаково, що в Україні відбувається,  – буду з того світу дивитися».
«Ні, мені не однаково, що в Україні відбувається, – буду з того світу дивитися».

 5 вражаючих фактів із життя дисидента

Сталіна «розстріляв» ще школярем

Степан Хмара народився у 1937 році у селі Боб’ятин нині Червоноградського району Львівщини. Війну та повоєнні роки дуже добре запам’ятав. Зокрема, боротьбу УПА та злочини радянської каральної машини. Так, у 1945 році загін НКВД облив пальним хати селян, яких вважав бандерівцями, і підпалив. Гасити їх було заборонено. Тоді вигоріла п’ята частина села.

«У грудні 1946-го вчителька зайшла у клас і остовпіла. У неї був жах на обличчі. Ми це побачили. З однокласниками повискакували на високі підвіконня, як горобці. За кілька метрів від школи стояв сарай, де зберігалися дрова.

Там нерухомо лежали троє чоловіків, а солдати бігали навколо і цеглинами їх добивали. Потім з’ясувалося, що один із них був батьком однокласниці. Його дружину й доньку вивезли в Сибір», – згадував про інший випадок в одному з інтерв’ ю Стерпан Хмара.

Першим протестом проти режиму можна вважати випадок, коли у школі Степан змовився з іншими хлопчаками і вони разом «розстріляли» з рогатки портрети Леніна та Сталіна. Цілили в очі. Ніхто нікого не видав.

«Багато подібних картин із дитинства виробили в мені вічний імунітет проти наших ворогів. З радянським режимом і московитами не могло бути в мене ніякої спільної мови», – розповідав Степан Хмара.

Колишній радянський дисидент Степан Хмара і перший Генеральний прокурор незалежної України, екссуддя Конституційного Суду Віктор Шишкін у 2019-му фанатично агітували за кандидата у Президенти Володимира Зеленського. А на 25-річчя Конституції прийшли у футболках із написами «Зе! Вбивця Конституції». Коли виступав Зеленський, встали з місць, щоб йому було видно написи. У такий спосіб протестували проти того, що глава держави систематично порушує норми Конституції і українські закони.
На це по-хамському відреагував голова фракції «Слуга народу» у парламенті Давид Арахамія, написавши у месенджері: «Что это за два деда-мопеда?..».

 

 Шлях дисидентства

У 1964 році він закінчив Львівський державний медичний інститут, отримав диплом за спеціальністю лікар-стоматолог. Цю професію  обрав, тому що вона вважалася «ідеологічно нейтральною». У 1972 році він брав участь у випуску підпільного журналу під редакцією В’ячеслава Чорновола «Український вісник». Сам Хмара також друкувався в журналі під псевдонімом Максим Сагайдак, однією з найвідоміших його статей стала «Етноцид українців в СРСР».

Після шостого випуску Чорновола арештували. Тоді наступне спарене 7–8 число журналу випустив Степан Хмара. «На титульній сторінці чорноволівського «Вісника» писали: «Легальне позацензурне видання». Це була фікція, бо як легально таке могли публікувати? А я написав на титулі: «Видається нелегально на окупованій території України». У вступному слові зазначив, що ніякі репресії не приведуть до припинення антиколоніальної боротьби, а навпаки – вона буде тривати і загострюватися, набираючи політичних форм», – згадував Степан Хмара.

Фотоплівку передали на Захід, там переклали англійською і видали журнал, який відкривав очі Європі на те, що насправді коїться в СРСР.

306 днів карцеру

У 1980 році КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання за «українську націоналістичну діяльність». Степан Хмара відбував покарання на Уралі. Він і там боровся проти порушень прав людини. За це його покарали: загалом майже рік часу – 306 діб – він провів у карцерах, де його катували голодом та холодом. За весь цей час Хмарі дозволили лише одне побачення з родиною. Це не зламало його – він відмовився писати покаянну заяву, хоча йому обіцяли помилування.

Навіть 24 серпня 1991-го зустрів у карцері

У велику політику Хмара прийшов  1987 року – у 50-літньому віці. Звільнившись із заслання, він очолив Українську Гельсінську спілку. У 1990 році Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту. Саме він розробив  і добився втілення в життя законопроєкту, який дозволив українцям служити в армії на території України, а не на інших землях СРСР.

У червні 2023 року стався скандал у Шевченківському райсуді Києва – охорона не пускала Степана Хмару на судове засідання у справі ексрозвідника Романа Червінського. Відомо, що Степан Ількович хотів взяти Червінського на поруки, але охоронці виштовхували Героя України із залу.

У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

«Ранок 24 серпня 1991 року я зустрів у камері Лук’янівського слідчого ізолятора, – згадував Степан Хмара. – 14 листопада 1990-го Верховна Рада позбавила мене депутатського імунітету, дала дозвіл на арешт. Тоді була сфабрикована кримінальна справа про так званий напад на працівника міліції в підземному переході на Хрещатику. Влада знала мої погляди і вважала, що треба зі мною щось робити.

Звільнили у вихідний. Прийшло тюремне начальство: «Збирайте речі, є команда вас відпускати». Спитав, на підставі чого. Відповіли, що це усне розпорядження. Цілий день сперечалися на цю тему. Під вечір мене силою випхали з в'язниці... 24 серпня – день відновлення нашої держави. Відзначаю щороку. За незалежність ми дорого заплатили. І ті, хто каже, що вона впала з неба, – або циніки, або дурні».

Запеклий Яструб

Таке псевдо закріпилося за Степаном Хмарою за його принциповість та радикалізм. До останнього дня, поки дозволяло здоров’я, він брав участь у різних резонансних судових процесах як правник, відстоюючи закон. Одна з останніх його справ: у червні 2023 року стався скандал у Шевченківському райсуді Києва – охорона не пускала Степана Хмару на судове засідання у справі ексрозвідника Романа Червінського. Відомо, що Степан  Ількович хотів взяти Червінського на поруки, але охоронці виштовхували Героя України із залу.

«З усієї опозиційної когорти саме з Ільковичем ми найбільше протягом всього життя перетиналися на всіх опозиційних акціях. Бо він був нервом опозиції, чутливим і до болю гострим. Його слово було зброєю. Його позиція була зброєю. Його поведінка була зброєю. Степан Хмара – це наша зброя», – згадував про нього колишній нардеп Олександр Доній.

Степан Хмара казав, що він ніколи не бачив тієї України, про яку мріяв. І саме цим пояснював свою багаторічну опозиційність до влади. «Ніколи людина не має замикатися на тому, що «якщо мені не доведеться бачити, то мені однаково». Ні, мені не однаково, буду з того світу дивитися», – обіцяв він.

Хай із небес, але Степан Ількович Хмара обов’язково побачить Українську Перемогу, якій присвятив усе своє життя.

Василь РОГУЦЬКИЙ.

Telegram Channel