В останнє десятиріччя у Луцьку все частіше практикуються сімейні пологи, коли під час родів присутній чоловік...
Ще донедавна Луцький пологовий будинок можна було за строгістю режиму порівняти з ізолятором. Потрапивши сюди, жінка залишалась, як кажуть, один на один. Рідні могли принести їй щось з харчів і передати через працівника пропускника, привітати запискою. А немовля навіть тато в перші дні бачив лише через вікно. І нам було дивно, що за кордоном, в тій же Франції, такої ізоляції породіль нема. Якось лучанин Володимир П’ясецький, який видав свою доньку заміж за француза, показав знімки. Видно, що лікарняна палата, але оточення — цілком домашнє: біля молодої мами і щасливий тато, і бабуся з дідусем. Так само дивною була колись для нас присутність чоловіка на пологах. Сімейні пологи почали практикуватись у Луцьку в останнє десятиліття. Але це були одиничні випадки за бажанням подружньої пари. — Сьогодні така цивілізована форма стала звичною, — розповідає завідуюча центром планування сім’ї Луцького клінічного пологового будинку Світлана Демчук. — Ініціатором сімейних пологів стала наша головний лікар Ніна Загребельна. Але для реалізації ініціативи завжди потрібні ще й умови. А вони з’явились, коли після ремонту відкрився пологовий будинок. Особливо, кількість сімейних пологів збільшилась завдяки американській програмі «Здоров’я матері і дитини». Наша область, як і Львівська, Донецька та Республіка Крим, охоплені цією програмою, яка розрахована на чотири роки. І, безумовно, за кошти її обладнано сучасні родильні зали, придбано устаткування для відділення інтенсивної терапії для новонароджених. До речі, торік я була в Польщі, в місті Біла Підляська на семінарі. Учасники цього семінару відвідали пологовий будинок. І мені було дуже приємно, що наш пологовий будинок нічим не поступається, оскільки в нас є теж європейські можливості… І коли нещодавно я побувала в Луцькому пологовому будинку, то теж відчула цю європейську тенденцію. Тепер вже нема передродових палат і окремих родзалів. Є індивідуальні родильні зали, куди потрапляє породілля. Тут вона народжує, тут перебуває із своїм дитям (звичайно, якщо немає ніяких відхилень в здоров’ї мами чи немовляти). А коли я зустрілась з подружжям Мельничуків, то мала можливість побачити того молодого тата, який був присутній на пологах дружини, почув перше «а-у-у» свого синочка. Мені здається, що чоловік, який виявляє бажання «народжувати» разом з дружиною, особливо трепетно ставиться до неї. А за цим — дуже багато: він любить свою дружину, хоче підтримати її морально, любить свою ще не народжену дитину настільки, що не хоче пропустити момент появи її на світ. Це підтвердилося в розмові з подружжям. Алла й Вадим родом з Хмельниччини. На Волині вони навчались. Алла — в Луцькому медичному училищі, Вадим — в технічному університеті. І завдяки тому, що в одному автобусі їхали з рідних країв в обласний центр Волині, то й познайомились. У дорозі, як це буває, поговорили і розійшлись. Навіть адресами не обмінялись. І як обоє були здивовані, коли одного разу зустрілись у Луцьку на базарі. Тоді й зрозуміли, що це — доля. Через три місяці зустрічей молоді люди вирішили жити разом. Якийсь час в них був громадянський шлюб. — А минулої весни, — розповідає Алла, — ми одружились вже офіційно. Це рішення, мабуть, було пов’язане з тим, що нам дуже хотілось мати дитину — просто чогось не вистачало. Вадим старший від дружини на п’ять років. Але Алла по-жіночому відвертіша, говіркіша. Отож, від неї я почула про те, що в сім’ї головне «любов, повага і терпеливість», і про те, що обоє вони з чоловіком психологічно готувались до свого батьківства. Вадим разом з дружиною відвідував заняття в жіночій консультації, оскільки вирішили, що він обов’язково буде присутній на пологах. Тобто, це той ідеальний варіант, коли вагітність планується і ні в якому разі не є проблемою лише жінки. Щоб мама народила гарну, здорову дитину, то вона повинна бути оточена турботою і увагою рідних людей. — А під час пологів присутність чоловіка, — каже Алла, — була для мене, як бальзам на душу. Я так вдячна Вадимові за те, що не залишив мене одну в такий відповідальний момент! Того дня, коли я відвідала Луцький пологовий будинок, в одній із палат-родзалів біля жінки сидів чоловік, екіпірований відповідно для такого медичного закладу. Ще один майбутній тато не відходив від дверей операційної — його дружину «кесерили». Цим чоловікам, звичайно, не до інтерв’ю. Думка про одне — щоб все було добре і з породіллею, і з дитям. Людина народжується! Це диво з див природи запам’ятається їм назавжди. Катерина ЗУБЧУК. Фото автора.
