ЖІНОЧЕ ЦАРСТВО ПЕТРА САВОША - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

ЖІНОЧЕ ЦАРСТВО ПЕТРА САВОША

Вони були тринадцятими у списку в загсі, весілля відсвяткували 13-го числа, тринадцятого народилась і їхня молодша донька...

Так уже повелось, що всі чоловіки хочуть мати сина. Не виняток і артист обласного театру ляльок Петро Савош.
— Я теж чекав, щоб дружина подарувала мені синочка, а маю двох доньок. Але тепер, коли вони вже дорослі, я б нічого не міняв, якби навіть це можна було зробити. Я бачу їх стосунки між собою і відчуваю, що вони дуже близькі одна одній. І мені тепло й затишно біля них. Тішить, що дочки добрі і щирі, людяні. Тепер залишається тільки в Бога просити, щоб послав їм добру долю...
Зустріч. Вони познайомились в Луцькому культосвітньому училищі. Петро, відслуживши в армії (служба перервала його навчання), потрапив на курс, де навчалась і Валя Перстенко — тендітна дівчинка з довгою русявою косою, на яку не можна було не звернути увагу.
— В нашій групі, — пригадує Валя, — де я була старостою, з’явився такий собі моряк у “кльошах”. І всі дівчата за ним почали упадати.
Сподобався цей моряк у “кльошах” та ще з посмішкою, від якої щось тьохкало в серці, і Валі. Але до того, поки вона стане його дружиною, було ще ой як далеко! Адже поженились вони аж через сім років після своєї першої зустрічі. Як каже сьогодні жінка, два роки симпатизували одне одному в училищі, а потім ще п’ять — як вже працювали в обласному театрі ляльок.
З приводу того, чому ж так довго придивлявся до майбутньої дружини, Петро говорить жартома:
— Вона була, мабуть, надто добра. А за цією добротою — якась загадковість: чи бува не грає ролі, щоб вийти заміж?
За сім літ скільки-то разів можна було освідчитись. А ось чи було у Савошів це класичне освідчення в коханні, чи воно випливло із самих стосунків двох молодих людей? Виявляється, вперше Петро сказав Валі про свої почуття, подарувавши букет... опалого листя. Вони прогулювались на вулиці Богдана Хмельницького, вийшовши з театру. Він збирав жовто-багряне диво, а коли в руках був чудовий осінній букет, подарував його дівчині.
А потім на 8 Березня з букетом тюльпанів ішов в Боголюби, де жила Валя. Ніс квіти, а ще парфуми “Шехерезада”. Може, то був натяк на те, що і Валя розповідатиме йому колись казки, тільки не “тисячу і одну ніч”, а значною довше.
Петро і Валя не лише працювали разом в театрі ляльок — вони багато років були Дідом Морозом і Снігуронькою. І дехто вже, може, й думав, що, як у казкових героїв, в них залишиться все на цих ролях — дідуся і внучечки. А були й такі, хто, знаючи, як довго ці молоді люди “придивляються” одне до одного, з неприхованим здивуванням запитували Петра: “І коли вже ти нас на весілля запросиш?”.
І він запросив. Разом із своєю нареченою Валею. І знову було здивування. Адже весілля припадало на ... 13 червня.
Весілля. Цифра “13” з’явилась у житті Савошів нібито випадково, але стала їхньою, як вони кажуть. Почалось з того, що Петро і Валя прийшли в загс, щоб подати заяву на реєстрацію шлюбу. І сталось так, що вони були тринадцятими у списку. А дата реєстрації припадала на Трійцю — 13 червня. Ніхто не хотів одружуватись в цей день — лякала чортова дюжина. І тоді Петро і Валя сказали, щоб їх записали на це число. Згодом цифра “13” їх супроводжуватиме — тринадцятого народилась і молодша дочка Люда.
— Кажуть, що наречена має стояти в хаті біля вікна і дивитись, як до неї йде наречений, — говорить Валя. — В нас так не було. Ми зустрілись з Петром в день одруження на вулиці біля перукарні. З самого ранку йшов такий страшний дощ, що мені хотілось плакати. “Що ж то за весілля буде,— думала собі, — всі колеги приїдуть (весілля було у Боголюбах, де я жила) і не повеселяться, а ховатимуться в хаті від дощу”. Але коли я вийшла з перукарні вже із зачіскою, то надворі сяяло сонце...
І весілля в них було справді веселе. Ніхто не лінувався гукати “Гірко!” і не було втоми ні в танцях, ні в піснях. На пам’ять про цей день залишились на все життя романтичні знімки: наречені, їх гості — серед молодого жита.
Петро і Валя одружувались, коли їм було відповідно 27 і 25 років. Вони вже добре придивились одне до одного і перевірили свої почуття. І, що теж дуже важливо, не на голому місці починали будувати своє гніздечко — крім того, що мали улюблену роботу і в матеріальному забезпеченні розраховували не на батьків, а на самих себе, директор театру Данило Поштарук вручив їм в день весілля ключі від двокімнатної квартири.
І коли ті роки спливли... Трошки більше року мине – і Петро з Валею відзначатимуть свій поважний сімейний ювілей — срібне весілля. Знову 13 червня, о 13-ій годині зберуться друзі, колеги — ті, хто не залишає їх і в радощах, і в біді.
— Якби можна було прокрутити наше життя, як кінострічку, в зворотному напрямку, — каже Валя, — то я б хотіла, щоб все повторилось. Нехай це буде компліментом моєму чоловікові.
Вона пригадує лише окремі миті (а їх було дуже багато), щоб пояснити, чим викликаний цей комплімент. Петро і досі любить дарувати квіти. Правда, знаючи прагматичність Валі, дарує їй тепер частіше те, що б вона сама хотіла мати (“Головне — жінці догодити”). Коли народилась старша донька Наталка, він на радощах приніс в пологовий будинок золоту підвіску. Коли через три роки на світ з’явилась молодша Людмила, Петро взагалі, як кажуть, втнув. Він сам підібрав для Валі лаковані босоніжки і умудрився передати один (замаскувавши між харчами) в палату, щоб приміряла чи підійде. Коли її з донькою виписували додому, то вона була вже в тих босоніжках. Догодив...
Не випадково дочки кажуть, що хотіли б мати таких чоловіків, як їх батько. В усякому разі можна бути певними, що в них вже є зразок, за яким будуватимуть колись свої сім’ї, — стосунки тата й мами. І вони постараються, щоб і в їхніх родинах була та хороша атмосфера — любов і повага, порядність, в якій самі виросли.
— В жіночому царстві, як я зрозуміла, вам приємно жити. Але, мабуть, і не просто, особливо, коли свято, коли треба готувати подарунки для всіх, — звертаюсь до Петра Савоша. — Як ви вітаєте свою дружину, дочок?
— Поцілунком, — каже чоловік.
Але цю його скромність виправляє дружина:
— І не тільки поцілунком. Всі одержать подарунки. Не забуде Петро і про свою тещу, яка його, до речі дуже цінує, – він же один у нас мужчина! І фантазії в нього вистачить, щоб були ці подарунки оригінальні. Я вже наперед знаю, що в цьому році на 8 Березня Петро мені й дочкам зробить спільний подарунок — килимову доріжку в коридор. Щоб ми виходили вранці і наші ніжки не мерзли...
А ще ж Петрові треба думати не тільки про своїх рідних жінок, а й про те, як колег привітати із святом. Він — голова профкому в театрі, де справжнє жіноче царство.
Катерина ЗУБЧУК.