ГРОМАДЯНСЬКИЙ ШЛЮБ:
бажання зберегти свіжість почуттів чи спосіб уникнути відповідальності?
бажання зберегти свіжість почуттів чи спосіб уникнути відповідальності?
Оглядаючись в минуле, можна прослідкувати, що громадянські шлюби — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який ні разу не був жонатий, шістнадцять років провів з маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. Талановитий художник Ван Гог жив у громадянському шлюбі з колишньою проституткою Класіною, допомагаючи виховувати двох її дітей. А згадайте Срібний вік, тобто ХІХ століття з його поглядами на вільне кохання! Сьогодні, за оцінкою психологів, більшість молодих людей вибирає громадянський шлюб як сходинку на шляху до офіційного. Вважають, що нерозумно реєструвати стосунки, не поживши хоча б рік під одним дахом як класичні чоловік і дружина. Буває, що хлопець і дівчина навмисно вибирають громадянський шлюб як альтернативу офіційному. Про всі “за” і “проти” громадянського шлюбу, з урахуванням того, як розцінюється він в новому “Сімейному кодексі” України, ми розмовляли з начальником відділу реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Тамарою Калинович.
— Насамперед почну з того, що я категорично проти терміну “громадянський шлюб” в тому понятті, в якому він використовується зараз, — говорить Тамара Іллівна.— В юридичній літературі такий шлюб називається “фактичні шлюбні відносини”. А в дореволюційній Росії, наприклад, фігурував термін “конкубінат” (від латинського слова, що в перекладі означає “лежати разом”). Він застосовувався, коли мова йшла про тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою. Цей термін загубився, і в сучасній юридичній літературі нині не застосовується.
Щодо громадянського шлюбу, то це і є той шлюб, який зареєстрований в державній установі і який породжує права і обов’язки подружжя. І якщо, знову ж таки, звернутись до історії, то в революційній Росії 1917 року був виданий декрет “Про громадянський шлюб, дітей і ведення книг актів громадянського стану”. А через два роки такий декрет був виданий і на Україні. Цим декретом було відмежовано церковний шлюб від громадянського. Власне, функцію реєстрації шлюбу перебрала на себе держава, і в кодексі про шлюб зазначалось, що визнається дійсним тільки той шлюб, який зареєстрований в державних органах. Тому термін “громадянський шлюб” абсолютно не підходить, коли йдеться про шлюб незареєстрований.
— З 1 січня нинішнього року вступив у дію новий “Сімейний кодекс” України. Цей, фактичний шлюб потрапив, як кажуть, в поле його зору?
— Так. У новому кодексі передбачений правовий режим ось цих незареєстрованих шлюбів. Зокрема, це захист матеріальних інтересів — право на спільно нажите майно, як і при зареєстрованому шлюбі (воно ділиться навпіл); як і в офіційному шлюбі, жінка, яка проживає в незареєстрованому шлюбі, має право на утримання в разі вагітності чи у випадку інвалідності. І все ж, я вважаю, що цим не буде розв’язано всі проблеми. Уявімо таку ситуацію: помер чоловік — якщо жінка була з ним у зареєстрованому шлюбі, то вона потрапляє в першу чергу спадкоємців. Якщо ж не було офіційного заміжжя, то, за новим кодексом, особа, яка проживала з покійним однією сім’єю п’ять років, має право на спадщину, але аж у четвертому коліні. До того ж, треба довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб. Якщо вже законом передбачені права і в незареєстрованому шлюбі, то, може, доцільно було б запровадити і якусь фіксацію цих фактичних стосунків. Щоб потім була можливість відстояти права, надані законом.
— А по відношенню до дітей, народжених в незареєстрованому шлюбі, що сказано в новому сімейному кодексі?
— Ніяких змін щодо цього нема: так само повинно бути визнання батьківства. Якщо чоловік і жінка живуть однією сім’єю, а він не хоче визнати свого батьківства, то тут можна розв’язати проблему тільки через суд. Це так само, якби й не жили люди однією сім’єю, і жінці треба було доводити у суді, що якийсь Ваня чи Коля є батьком її дитини. Тому-то в мене, зокрема, неоднозначне ставлення до незареєстрованих шлюбів. Я вважаю, що будь-які відносини в суспільстві повинні бути узаконені. Держава бере під опіку сім’ю (родинні стосунки, права й обов’язки подружжя), щоб захистити в непередбаченій ситуації. Якщо є любов, якщо двоє людей разом живуть, то чому б не узаконити цих стосунків. А якщо вже цього не зробили, щоб зберегти, як дехто каже, свіжість почуттів, то чому потім, у випадку конфліктної ситуації, вимагають захисту від держави?
— Тут є ще такий момент: одна справа, коли двоє людей віддають перевагу незареєстрованому шлюбу. А інша, якщо чоловікові просто так зручно жити, а жінка мовчить, бо боїться зіпсувати стосунки. Аж поки не залишиться біля розбитого корита...
— З цього приводу кажуть, що штамп у паспорті не тримає людей. Справді, не тримає ні штамп, ні навіть вінчання, коли вже перед Богом молоді клянуться бути вірними до смерті. І не втримає, якщо в сім’ї нема тих почуттів, без яких вона — як будиночок на піску. Але за цим штампом у паспорті — все-таки відповідальність. То чи не ухиляються люди від цієї відповідальності, вибираючи незареєстрований шлюб?
— Як ви думаєте, багато людей офіційно одружуються після такого фактичного шлюбу?
— Такі дослідження не проводяться, і я не можу сказати — багато чи ні (це й не наша функція). Але є, звичайно, люди, особливо з числа старшого покоління — вдівці, розлучені, які не приховують, що прожили 10—15 років без штампу у паспорті. А прийшли узаконити стосунки тому, що “не дай Бог щось станеться” з одним з них. На мою думку, фактичні шлюбні стосунки — нормальне явище якраз для старшого покоління. Але не для молоді. Бо я вважаю, що такий вибір з боку молодих людей — це якоюсь мірою данина моді. А ще — залежність їх від батьків: відсутність власного матеріального підгрунтя не дає можливості створити сім’ю. І він та вона вибирають фактичні шлюбні стосунки. Не вийшло — розбіглись, не “навішуючи” на себе якихось обов’язків.
— У кожного, звичайно, свої мотиви на користь незареєстрованого шлюбу. Хтось вважає, що після маршу Мендельсона вмирає любов....
— Я думаю, що в такому випадку любові й не було... А ось новий “Сімейний кодекс” примусить подумати, що і такі фактичні шлюби тягнуть за собою відповідальність. Не можу не сказати і про такий момент: після прийняття цього кодексу держава втрачатиме контроль над ситуацією реєстрації шлюбів і розлучень. Оскільки зареєстровані і незареєстровані шлюби поставлені, по суті, в рівні права, то кількість останніх може зрости.
До речі, я звернула увагу, як міняється позиція законодавців: коли в 1996 році був розроблений проект нового “Сімейного кодексу”, то в ньому не було встановлено правового режиму незареєстрованих шлюбів. Там однозначно мова йшла тільки про офіційні шлюби, права і обов’язки подружжя, яке зареєструвало свої стосунки в державній установі. Минуло якихось шість років, і ось яка різка переміна. Взята до уваги реальність — раз незареєстровані шлюби є, раз є проблеми, пов’язані з ними, то їх потрібно врахувати. Але, до речі, завдяки цим фактичним шлюбам в нас, по суті, з’явилось багатоженство. За законом, чоловік чи жінка не можуть вступити в повторний шлюб, якщо вони не розірвали попереднього. Це є моногамія. Але, давайте подивимось, як насправді: чоловік перебуває в законному шлюбі (в нього дружина, діти), а на стороні,як кажуть, він має незаміжню жінку, з якою теж живе однією сім’єю — допомагає матеріально і їй, і дитині. То це вже не моногамія, а фактично полігамія. Наші “нові” українці хизуються тим, що можуть ось так “круто” жити — мати офіційну й неофіційну сім’ю. І це теж реальність...
А ще є така реальність: лише 40 відсотків громадянських союзів (чи фактичних шлюбних стосунків, як їх називає моя співбесідниця) в нашій країні приводять до офіційних шлюбів. І половина з них закінчується розлученням. Кількість дітей, народжених у громадянському шлюбі, стрімко зростає. Якщо в 70-х роках їх було всього 10—11 відсотків, у 80-х — 13—14, то у 1999 — майже 28 відсотків.
Катерина ЗУБЧУК.
Оглядаючись в минуле, можна прослідкувати, що громадянські шлюби — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який ні разу не був жонатий, шістнадцять років провів з маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. Талановитий художник Ван Гог жив у громадянському шлюбі з колишньою проституткою Класіною, допомагаючи виховувати двох її дітей. А згадайте Срібний вік, тобто ХІХ століття з його поглядами на вільне кохання! Сьогодні, за оцінкою психологів, більшість молодих людей вибирає громадянський шлюб як сходинку на шляху до офіційного. Вважають, що нерозумно реєструвати стосунки, не поживши хоча б рік під одним дахом як класичні чоловік і дружина. Буває, що хлопець і дівчина навмисно вибирають громадянський шлюб як альтернативу офіційному. Про всі “за” і “проти” громадянського шлюбу, з урахуванням того, як розцінюється він в новому “Сімейному кодексі” України, ми розмовляли з начальником відділу реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Тамарою Калинович.
— Насамперед почну з того, що я категорично проти терміну “громадянський шлюб” в тому понятті, в якому він використовується зараз, — говорить Тамара Іллівна.— В юридичній літературі такий шлюб називається “фактичні шлюбні відносини”. А в дореволюційній Росії, наприклад, фігурував термін “конкубінат” (від латинського слова, що в перекладі означає “лежати разом”). Він застосовувався, коли мова йшла про тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою. Цей термін загубився, і в сучасній юридичній літературі нині не застосовується.
Щодо громадянського шлюбу, то це і є той шлюб, який зареєстрований в державній установі і який породжує права і обов’язки подружжя. І якщо, знову ж таки, звернутись до історії, то в революційній Росії 1917 року був виданий декрет “Про громадянський шлюб, дітей і ведення книг актів громадянського стану”. А через два роки такий декрет був виданий і на Україні. Цим декретом було відмежовано церковний шлюб від громадянського. Власне, функцію реєстрації шлюбу перебрала на себе держава, і в кодексі про шлюб зазначалось, що визнається дійсним тільки той шлюб, який зареєстрований в державних органах. Тому термін “громадянський шлюб” абсолютно не підходить, коли йдеться про шлюб незареєстрований.
— З 1 січня нинішнього року вступив у дію новий “Сімейний кодекс” України. Цей, фактичний шлюб потрапив, як кажуть, в поле його зору?
— Так. У новому кодексі передбачений правовий режим ось цих незареєстрованих шлюбів. Зокрема, це захист матеріальних інтересів — право на спільно нажите майно, як і при зареєстрованому шлюбі (воно ділиться навпіл); як і в офіційному шлюбі, жінка, яка проживає в незареєстрованому шлюбі, має право на утримання в разі вагітності чи у випадку інвалідності. І все ж, я вважаю, що цим не буде розв’язано всі проблеми. Уявімо таку ситуацію: помер чоловік — якщо жінка була з ним у зареєстрованому шлюбі, то вона потрапляє в першу чергу спадкоємців. Якщо ж не було офіційного заміжжя, то, за новим кодексом, особа, яка проживала з покійним однією сім’єю п’ять років, має право на спадщину, але аж у четвертому коліні. До того ж, треба довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб. Якщо вже законом передбачені права і в незареєстрованому шлюбі, то, може, доцільно було б запровадити і якусь фіксацію цих фактичних стосунків. Щоб потім була можливість відстояти права, надані законом.
— А по відношенню до дітей, народжених в незареєстрованому шлюбі, що сказано в новому сімейному кодексі?
— Ніяких змін щодо цього нема: так само повинно бути визнання батьківства. Якщо чоловік і жінка живуть однією сім’єю, а він не хоче визнати свого батьківства, то тут можна розв’язати проблему тільки через суд. Це так само, якби й не жили люди однією сім’єю, і жінці треба було доводити у суді, що якийсь Ваня чи Коля є батьком її дитини. Тому-то в мене, зокрема, неоднозначне ставлення до незареєстрованих шлюбів. Я вважаю, що будь-які відносини в суспільстві повинні бути узаконені. Держава бере під опіку сім’ю (родинні стосунки, права й обов’язки подружжя), щоб захистити в непередбаченій ситуації. Якщо є любов, якщо двоє людей разом живуть, то чому б не узаконити цих стосунків. А якщо вже цього не зробили, щоб зберегти, як дехто каже, свіжість почуттів, то чому потім, у випадку конфліктної ситуації, вимагають захисту від держави?
— Тут є ще такий момент: одна справа, коли двоє людей віддають перевагу незареєстрованому шлюбу. А інша, якщо чоловікові просто так зручно жити, а жінка мовчить, бо боїться зіпсувати стосунки. Аж поки не залишиться біля розбитого корита...
— З цього приводу кажуть, що штамп у паспорті не тримає людей. Справді, не тримає ні штамп, ні навіть вінчання, коли вже перед Богом молоді клянуться бути вірними до смерті. І не втримає, якщо в сім’ї нема тих почуттів, без яких вона — як будиночок на піску. Але за цим штампом у паспорті — все-таки відповідальність. То чи не ухиляються люди від цієї відповідальності, вибираючи незареєстрований шлюб?
— Як ви думаєте, багато людей офіційно одружуються після такого фактичного шлюбу?
— Такі дослідження не проводяться, і я не можу сказати — багато чи ні (це й не наша функція). Але є, звичайно, люди, особливо з числа старшого покоління — вдівці, розлучені, які не приховують, що прожили 10—15 років без штампу у паспорті. А прийшли узаконити стосунки тому, що “не дай Бог щось станеться” з одним з них. На мою думку, фактичні шлюбні стосунки — нормальне явище якраз для старшого покоління. Але не для молоді. Бо я вважаю, що такий вибір з боку молодих людей — це якоюсь мірою данина моді. А ще — залежність їх від батьків: відсутність власного матеріального підгрунтя не дає можливості створити сім’ю. І він та вона вибирають фактичні шлюбні стосунки. Не вийшло — розбіглись, не “навішуючи” на себе якихось обов’язків.
— У кожного, звичайно, свої мотиви на користь незареєстрованого шлюбу. Хтось вважає, що після маршу Мендельсона вмирає любов....
— Я думаю, що в такому випадку любові й не було... А ось новий “Сімейний кодекс” примусить подумати, що і такі фактичні шлюби тягнуть за собою відповідальність. Не можу не сказати і про такий момент: після прийняття цього кодексу держава втрачатиме контроль над ситуацією реєстрації шлюбів і розлучень. Оскільки зареєстровані і незареєстровані шлюби поставлені, по суті, в рівні права, то кількість останніх може зрости.
До речі, я звернула увагу, як міняється позиція законодавців: коли в 1996 році був розроблений проект нового “Сімейного кодексу”, то в ньому не було встановлено правового режиму незареєстрованих шлюбів. Там однозначно мова йшла тільки про офіційні шлюби, права і обов’язки подружжя, яке зареєструвало свої стосунки в державній установі. Минуло якихось шість років, і ось яка різка переміна. Взята до уваги реальність — раз незареєстровані шлюби є, раз є проблеми, пов’язані з ними, то їх потрібно врахувати. Але, до речі, завдяки цим фактичним шлюбам в нас, по суті, з’явилось багатоженство. За законом, чоловік чи жінка не можуть вступити в повторний шлюб, якщо вони не розірвали попереднього. Це є моногамія. Але, давайте подивимось, як насправді: чоловік перебуває в законному шлюбі (в нього дружина, діти), а на стороні,як кажуть, він має незаміжню жінку, з якою теж живе однією сім’єю — допомагає матеріально і їй, і дитині. То це вже не моногамія, а фактично полігамія. Наші “нові” українці хизуються тим, що можуть ось так “круто” жити — мати офіційну й неофіційну сім’ю. І це теж реальність...
А ще є така реальність: лише 40 відсотків громадянських союзів (чи фактичних шлюбних стосунків, як їх називає моя співбесідниця) в нашій країні приводять до офіційних шлюбів. І половина з них закінчується розлученням. Кількість дітей, народжених у громадянському шлюбі, стрімко зростає. Якщо в 70-х роках їх було всього 10—11 відсотків, у 80-х — 13—14, то у 1999 — майже 28 відсотків.
Катерина ЗУБЧУК.
