СУПЕРЛІКИ

Медик заклопотано схилив голову. Стан його пацієнта не покращувався. Уже десять днів лікування не давало жодного результату. Старенький не залишав лікарняного ліжка, — здавалося, втомлений і зневірений, він втратив бажання змагатися за життя...

Бруно ФЕРРЕРО,
оповідання «Турбота» з книги «365 історій для душі»
(видавництво «Свічадо»)

Наступного дня лікар був здивований. До старенького враз повернулась уся його енергія. Сидів, опертий на подушки, його обличчя знову набуло здорового вигляду.
— Що сталося? — запитав лікар. — Лише вчора ваш стан був просто розпачливий. Нині організм функціонує прекрасно! Чи міг би я знати, що трапилось?
Старенький усміхнувся. Спокійно ствердив:
— Маєте рацію, лікарю. Дещо трапилось. Учора мене відвідав мій онук і сказав: «Дідусю, мусиш негайно повертатись додому, бо поламався мій велосипед»...
* * *
У будинку Спокійної Осені подейкували, що старша пані, трохи не сповна розуму, має дуже дивну звичку: кожного вечора обіймає й цілує телевізор.
Асистент запитав стареньку, навіщо це робить.
– Диктор – єдина у світі особа, яка вітається зі мною, ще й мені посміхається.