«АРТІСТКА»

Аліна не знала, що виходить заміж не за коханого Ростика, а за футбол, хокей, риболовлю і його маму...


Ольга ЧОРНА


Поки жили в Аліниних батьків, все було сяк–так. Демократична теща не посягала на психологічну територію зятя. Тесть товк гроші по закордонах. Зате Ростикова мати мало не щодня телефонувала, нарікаючи на існуючі та неіснуючі болячки і проблеми. Нагадувала, що Ростик — її улюблений син. Запитувала, чим годували, чи Аліна його пильнує і про інше в такому ж дусі.
Ростик часто на вихідні поспішав до райцентру, де мешкала його мати. Аліна до свекрухи їздила рідко. Треба було допомогти матері на дачі, бабці — в селі. Ще й кандидатську писала.
Якось не витримала і дорікнула свекрусі, мовляв, та зловживає синовою любов’ю.
— От коли помру, — відповіла свекруха, — тоді й буде мій син біля тебе скакати. Казала йому: рано про женячку думати. Міг би й щось достойніше знайти.
Аліну це добряче трафило, тому вирішила: надалі свекруха без її візитів обійдеться. В Ростика ж до дружини виникли претензії.
— Мама хвора, а ти…
— Який діагноз?
— Маму все болить…
— Такої хвороби не знаю! Артістка!
Свекруху Аліна називала саме так: «Aртістка».
Якось Ростик сказав:
— Аліно, мама хоче поговорити з тобою.
— Тема розмови?
До свекрухи так і не поїхала.
Невдовзі Алінині батьки купили доньці й зятеві квартиру. Тоді свекруха вже сама зачастила до них. Побачивши одного разу, що Ростик миє газову плиту, схопилася за серце й сказала все і трохи більше, що думає про Аліну, її льоки, нафарбовані варги, кінські підбори та батьків, які виховали «ось таке нездале».
— Фіфа! — закінчила «сповідь» свекруха.
Аліна сваритися не любила.
Тому як філолог виклала своє «фе», так би мовити, з наукової точки:
— Ви знаєте, що про свекруху навіть анекдотів немає? Ось про тещу — скільки завгодно. А це тому, що теща із зятем може вжитися, а свекруха з невісткою — рідко. Про свекруху тільки пісні сумні складають…
Чим довше Аліна жила з Ростиком, тим більше дивувалася: чи це той хлопчисько, за яким сохли всі її одногрупниці в університеті? Куди поділися його жарти? Бажання зустрітися з друзями? А кохання? Є воно чи ні? І чи було взагалі?
Після роботи Ростик поспішав до телевізора. Футбол, хокей, футбол… Хай навіть світ валиться, поки триває гра, чоловіка від екрана не відірвати. Коли ж улюблена команда програвала, для Ростика це було величезною особистою трагедією, від якої «рятувався» риболовлею. Разом із сусідом. Аліна в душі бажала довгого життя рибі, ракам і всім земноводним. А коли чоловік приносив додому якусь дрібноту, їй хотілося покликати котів зі своєї та сусідніх вулиць і влаштувати їм рибний день.
Їхній первісток народився через шість років після одруження. Аліна плекала надію, що з появою дитини чоловік стане уважнішим і трохи забуде про футбол, хокей, риболовлю і маму. Якби ж то!
Тепер на футбол–хокей благовірний бігав до сусіда, аби можна було вболівати за гру в спокійній обстановці — заважав маленький Максимко. І якщо раніше у деякі вихідні, принаймні у погану погоду, Ростик залишався вдома, то після народження малюка поспішав або до мами — «щось допомогти, бо її все болить», або на риболовлю — «зняти стрес», бо малий плаче, а це — дратує.
Врешті–решт, це вже дістало й демократичну Алінину матір, яка сказала зятеві в очі все, що думає.
— Не п’ю, коханок не заводжу, вашої Аліни не б’ю. Чого вам ще треба? А, може, правду моя мама каже, що Максим — не мій син? Навіть не подібний до нашої родини.
— Має щастя, що не подібний… А якщо твоїй матері чи тобі щось не подобається, ніхто тебе тут не прив’язав. І запам’ятай: квартира — не твоя!
У суботу Ростик подався до своєї матері — скаржитися. А в неділю свекруха приїхала на «розбірки». Якраз до Аліни забігла подруга і кума Наталя.
— Що, вже мій син тобі не потрібний? — випалила з порога до Аліни. — Якби не Ростик, у дівках сиділа б. А тепер його з квартири хочеш вигнати? Чи вже коханця завела? І де ти на нашу голову взялося, недостойне таке?
— Тітко, не верещіть, дитину перелякаєте! — не стрималась Наталка.
— А ти хто така, аби мені вказувати, що маю робити? Дивись–но на неї, спідниця вище пупця, на вії вакси кільо наклала! Сорочку застібнула б на всі гудзики, а то!..
Наталка була не з тих, хто відступає:
— Тітко, ви знаєте, що про вас пісню написали? «Як зимова завірюха, в мене лагідна свекруха… Де нога її ступає, чорти стежку замітають, а куди її не просять, як назло, чорти приносять…».
Аліна ледве стримувала сміх. Ростик стояв ні в тих, ні в сих. Свекруха традиційно почала охати:
— Сину, води! Вони мене доконають! Чого дивишся?! Збирай свої манатки! Я тобі нормальне щось знайду! А те… І оте… Ой, моє серце! — схопилася за правий бік.
— Мадам, серце з лівого боку, — іронічно мовила Наталка.
— Ой, вмираю! Сину, пішли!
— Артістка! — кинула навздогін Аліна…