Смак життя медового ювіляра - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
Смак життя медового ювіляра

Волинь-нова

Смак життя медового ювіляра

Антон Шотік — пасічник із тридцятирічним стажем, відомий не тільки на Волині, а й далеко за її межами

Їхнє родове коріння — у селі Радомишль Луцького району. Саме туди, на тихий хутірець Піддубини, де й донині вікові таємниці зберігає 400-літній дуб, поспішають Шотіки: батьки, діти, внуки. Тут —спокій і благодать, тут душа відпочиває, а серце — співає. Тут — родинна пасіка. Нещодавно Антон Максимович відзначив 60-річчя від дня народження


Ніна КОСТРУБА


Місцина, де побудував хату його прадід Прокіп і поставив кілька вуликів, була заліснена дубами (від того, напевно, і назва хутора). Хоча, зізнається Антон Максимович, вони його не приваблювали, та й з Божими комашками не дуже дружив. Проте і дідові, і батькові у помочі ніколи не відмовляв.



Зняв із горища дідівський вулик, що зберігався ще з часів війни, помив, висушив і запустив рій.



У селі діти дорослішають набагато раніше, ніж міські. Мама Антоніна Гнатівна — все життя у ланці, мала по 4—5 гектарів цукрових буряків. Батько Антона — Максим Петрович був ковалем на всю округу, люди до нього з’їжджалися з усіх сіл. Дитинство хлопця пройшло не в розкошах: у 10—12 років уже вправно орудував і плугом, і косою. Після закінчення школи у селі Радомишль була армія, потім — робота на заводі. Антон розривався між містом і селом. Допомагав батькам по господарству. Про бджіл і не згадував. Але одного літнього дня сусід, дід Юстин, попросив допомогти зняти з дерева рої. Хлопець швиденько зробив усе, як треба. Певне, спрацювала генетична пам'ять. Тож коли зняв останній — четвертий, дід сказав: «Це — твій».
— Погодився, бо ці рої були ще від мого діда. Я тоді й не знав, як правильно збирати мед, доглядати за бджілками, — каже Антон Максимович. — Зняв із горища дідівський вулик, що зберігався ще з часів війни, помив, висушив і запустив рій. Я його туди, він — назад, а дружина з мамою стоять неподалік та ще й жартують: «Пчеловод, где твой мед?». Згодом мені все вдалося.
Із захопленням Антон Максимович та його дружина Марія Олександрівна розповідають про бджільництво, яке переросло в улюблену професію. І хоча багато часу займають поїздки на семінари, форуми, виставки, медові обжинки, інші заходи в різні міста України, а то й за кордон, це аж ніяк не розчаровує подружжя. Вони переконані, що випробувані пращурами ліки на основі продуктів бджільництва оздоровлюють людей. Пані Марія з чоловіком знайшли і відновили до 60 таких рецептів. Шотіків можна зустріти на різноманітних виставках, які завжди проходять за участю медоварів, а також — у «Медовій хаті» — центрі традиційної культури, що знаходиться поруч із міським Будинком культури в Луцьку. Тут кожен охочий може ознайомитися з основами оздоровлення з допомогою апітерапії. Шотіки співпрацюють із санаторієм «Червона калина», що на Рівненщині, пропагують продукти бджільництва.
Пан Антон розповідає про друзів, однодумців, наставників, які траплялися на його шляху. Радістю розцвітає його обличчя, коли мова заходить про родину.
— Горджуся своєю Марією. Адже не кожен може вкладати стільки сили й енергії у розвиток бджільництва, доносити до населення важливість використання його продукції.
Пишаються Шотіки своїми доньками: Ольга закінчила Вінницький національний медичний університет, стала фармацевтом, Аня здобула юридичну освіту. Радіють, що й зяті Анатолій та Андрій переймають їхню справу. І особливо тішаться внуками — Катрусею, Софійкою та півторарічним Тимофійком, які є їхньою найбільшою розрадою.